Над старою франківською кам’яницею, де колись збирався уряд ЗУНР, збудували башточку з годинником. Там колись була невеличка вежа, потім вона згоріла. Народ жваво обговорює будівельне новоутворення. Народ любить, коли над спорудою щось стирчить.
Найпершою біблійною оповіддю про колективне діяння є притча про Вавилонську вежу. Здавна вертикаль сприймається як виклик, як «стовп утвердження». Метафізичний тип мислення пов’язує цей виклик з богоборством, намаганням тварного урівнятися з Творцем через недолуге мавпування Його творіння. Світська культура бачить у таких проектах лише маніфестацію досягнень цивілізації, пише Володимир Єшкілєв у “Репортері”.
Схильні до метафізики люди переконані, що совок існував би кілька століть, а не 70 років, якби у тридцяті роки Сталін таки збудував би оту «Вавилонську вежу комунізму» – спроектований Армандо Бразіні та Борисом Іофаном циклопічний Палац Рад із статуєю Леніна на верхівці. Свого часу ті самі люди бачили в руйнуванні нью-йоркських веж акт символічної кастрації Західного світу. Людям притаманно пліткувати про шпилі. Людей зачіпає спрямована в небо гордість.
Де знаходиться таємне джерело цієї спокуси – будування веж? Чому люди схильні ламати візуальний спокій горизонталей у ландшафтах свого мешкання?
Можливо, це прагнення споріднене з прагненням містиків усамітнюватися на вершинах гір. Там «земні сили» максимально послаблені та відсторонені. Там родова сила ґрунту відступає перед грізними енергіями космосу. Стривожені рільники звично припадають до матінки-землі з її віковічною плодючою силою. Метафізик, навпаки, сходить на верховину – на останнє вістря земного тіла, щоби зустрітися там з найгострішою свіжістю буття.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про новорічне
Є дуже давня єгипетська фреска – часів фараонів Середнього Царства – на якій зображено бога землі Хнума і богиню неба Нут. Червоний Хнум лежить обличчям до неба з величезним еректованим прутнем, готовим до запліднення синьої Нут. Це ще одна сторона «символіки веж»: кожна така споруда підсвідомо (а іноді й знаково) сприймається як пристрій для ґвалтування неба.
Деякі з культурологів нагадують про існування такого собі «закляття рівнинних народів» – давніх націй, що споконвіку мешкають на великих рівнинах. Ці «горизонтальні народи», рільницькі за переважаючим способом господарювання, за уявленнями культурологів, невпинно страждають від «вертикальної недостатності».
На світанку своєї історії, шукаючи свіжі горизонталі для землеробства, вони переходили через гори. Долали стрімкі хребти, населені не надто чисельними, але войовничими племенами. Високі гори лякали їх прірвами і сніговими буревіями, підступними стежками та льодовиками. Горяни стріляли їм у спину короткими важкими стрілами і кидали на голови смертоносні брили. Перейшовши гори, рільники приносили вдячні жертви й намагались забути відчуття незнищенного слизу на скельних вертикалях.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про “почесне” мистецтво
Відповідно, в легендах і родовій пам’яті мандруючих племен назавжди закарбувалася незбагненна і мстива велич здибленої земної поверхні. Велич гордих і непорушних «божих стовпів», піднесених під самі хмари і вище за них. Марнотна неозорість пласкої землі, навпаки, викликає таємний невроз. Ту тиху нервову гризоту, котру рівнинні народи ніколи не визнають за щось суттєве і достойне згадки. Нічні марення, про які воліють мовчати.
Але природжених горян небагато. А усяка – навіть священна – напруга стомлює. Й життя на верхніх поверхах буття мало сумісне зі звичайною людською психікою. Залишаючи шпилі і вежі, пересічні люди повертаються до зручного горизонтального світу. До профанічної площини з одноманітними обріями. Можливо тому, що своєю плоттю ми є нащадками рівнинних мавп, а не гірських цапів.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.