Погляд

Володимир Єшкілєв: Про Потоцьких

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

В ресторані Profiterole відбулася презентація книжки з мемуарами станіславівського бургомістра Іґнація Камінського. Відчуття добре зробленої роботи долало грудневий присмерковий настрій, профітролі та щось маленьке з чорною ікрою гармонійно сполучалися з шампанським. У виступі спробував змалювати історію нашого міста як цілісне полотно.

Серед іншого згадав і Потоцьких. Згадав, зокрема й тому, що за кілька днів до презентації був у Харкові і бачив там вулицю Северина Потоцького. На карті Харкова вона з’явилася нещодавно, завдяки декомунізації, а до того називалася «17-го Партз’їзду». Так харків’яни вшанували пам’ять представника графської династії, фундатора та багаторічного патрона Харківського університету.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про пошуки та нагромадження позитиву

Кажучи про Потоцьких, пожалкував, що в нашому місті, яке завдячує династії набагато більшим, аніж Харків, досі немає ані вулиці, ані площі з іменем засновника. Й відразу зауважив, що деякі з присутніх обмінялися при цих моїх словах недвозначними поглядами. Судячи з усього, зауважив не лише я. Олег Головенський, котрий виступав після мене, також згадав про кричущу відсутність Потоцьких у топоніміці Франківська.

Він нагадав, що сумні радянські часи, коли Потоцьких – згідно з тодішньою комуністичною традицією – трактували виключно як «гнобителів народу» та «клятих експлуататорів», давно минули. Й що вшанування засновника міста є не забаганкою екзотів, а стандартною вимогою до цивілізованого міського середовища. Ніхто з присутніх Олегові не заперечив.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про бентежну долю барабанщика

Наступного дня я опинився у строкатій компанії, де митці, політики та журналісти, як ведеться, обговорювали всяку всячину. Один з присутніх згадав про мій виступ.

Навіщо, запитав він, підносити цю тему саме тепер, коли стільки проблем з поляками? На що я йому відповів, що тему підносити не треба. Тема давно піднесена й стирчить, як слуп посеред шляху. Українсько-польські історичні суперечки тривають століттями. Як і всі подібні «меморіальні» суперечки сусідів, вони проходили й проходитимуть крізь стадії загострення та стишення. Нічого фатального в них немає і залежать вони лише від політичної кон’юнктури з обох сторін.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про скромних послів миру

Засновника міста, здається мені, нам варто шанувати, не озираючись на свіжі спекуляції, на заяви політиків та на нетривкий порядок денний. Є речі тактичні, а є стратегічні. В тактичних процесах перемагають вперті, а в стратегічних – мудрі. Тому до одноденних популістських «івентів» проблема міської топоніміки аж ніяк не прив’язана. Вона проектується на майбутнє. Можливо, на далеке майбутнє.

Зрозуміло, що не всі в компанії погодилися з моїми аргументами. Й це також правильно. Врешті-решт, зважені рішення народжуються повільно і форсування тут на шкоду. Й ніхто в таких суперечках не має монополії на істину. Включно з автором цього допису. Важливішими є тенденції.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про Вакарчука

Скажімо, у тій дискусії раптом виявилося, що деяких (й не дурних) все ще турбують фантомні болі доби кріпацтва.

«А що нам Харків? – кажуть вони. – Вони не ми. Їхніх прапрадідів Потоцькі канчуками не шмагали».

До теми: Володимир Єшкілєв: Про хмиз і казан

І як тут не замислитися про різні швидкості історичного часу. Про Європу, де парламенти повертають аристократичним родам маєтності, конфісковані ще під час Французької революції. Й про наші краї, де праправнукам битих пропонують чухати небиті (й, часто-густо, не надто натруджені) спини. Може так владні хитруни культивують новітнє рабство? Адже рабська позиція далеко не завжди зростає з делегованої покори. Нині у різних кутках світу вона зростає з простацької ненависті до всього, що пахне краще за стайню.

Write A Comment