Понеділок радував новинами з Марсу. Подолавши півмільярда кілометрів, InSight успішно досягнув плоскогір’я Елізіум. В центрі керування польотом ще не вщухли оплески, коли вчергове заспівав смартфон і мене запитали, чи не дивлюся я, бува, засідання Верховної Ради. Спробував повернути на марсіанську тему, але співрозмовник почав розповідати, як матюкали віце-спікера, куди кого послали, хто як обмовився й на що зійшов проект впровадження воєнного стану.
Я слухав і згадував, як сам у далекому 89-му дві години переповідав приятелеві про перше засідання першого з’їзду народних депутатів СРСР. Тоді мені щойно виповнилося двадцять чотири, я був молодим і сповненим ілюзій. А тепер слухав добродія, що, розмінявши шостий десяток, все ще вірив у гномиків. Він свідчив про депутатські пристрасті. Відтак повідомляв, хто що написав у коментах, кого відправив у бан, з ким тепер не вітатиметься й тому подібне.
Зрештою, війна є одним з тих регулярних станів, в яких звично та зручно перебувати сущому. Ми народилися у війнах, ми в них і помремо. А війни триватимуть далі. Талан мирний – радість обраних. Решта зі смертних приречена воювати і з цим варто змиритися. Хтось ділить війни на «свої» і «чужі». Як на мене, це ілюзія. Чужих війн не буває. Адже у множинності війн схована якась первинна війна.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про скажене весілля
Дехто каже, що це війна Світла з Темрявою. Що триває вона тисячоліттями. Інші з цього сміються і вказують на мавп’ячі зграї, котрі воюють за самиць і банани. Питають, де в тих війнах янголи, а де демони. Але кожен, хто брав до рук сокиру війни, знає, що і демони Полемосу, і янголи його існують насправді.
Роздуми над нескінченною каруселлю війн нікуди не ведуть. Один із філософів створив вчення про війну як про «фабрику героїв». Вищі сили посміялися з нього. Факультативних війн не буває. Філософ потрапив на реальну війну, опинився в окопах і розсварився з внутрішньою канаркою. Його полікували й повернули додому. Відтоді він не писав про героїв, а перейшов на поезію, одружився. Мандрував рідним краєм, милуючись зеленими пагорбами та чистими джерельцями. Дядькові пощастило.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про двіжувальників
Хтось оминає тему героїв, але каже про справжніх військових. Але це вже розмова не стільки про війну, скільки про гроші. Немає міцнішого захисту від військового божевілля, аніж практичність. Як тільки війна перетворюється на комерцію, зникає туман шизоїдних мотивацій. Тому багаті нації віддають перевагу найманцям і військовим професіоналам. Бідні змушені залишатися на тому смисловому полі, де герої б’ються з чудовиськами. Тут підказують: «Ні, там герої б’ються з героями». Звісно, з точки зору чудовиськ все саме так.
Чудовиська впевнені: вирішальне зіткнення «героїв з героями» неминуче. Але мені чомусь думається, що саме Марс є альтернативою цій чорній неминучості. Головне – не брати туди чудовиськ і філософів. Особливо останніх. Адже споглядання просторів незаселеної планети спокушає на героїчні роздуми. На пошуки стрижневої теми. На бажання дати горам і долинам племінні і корпоративні імена. На спекуляції про чин і місію. На пошуки самобутньої марсіанської ідеї. Та на іншу фігню з того кейсу.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про власників білих биків
Тому нехай на Марс летять працьовиті фріки. Нехай вони дивляться там мультики. Нехай демони війни не замешкають там хоча б за перших колоністів. Я про це мріятиму.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.