Погляд

Віталій Портников: Взяття Казані

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Коли російський президент Путін та інші керівники країни говорять про те, що західні країни своєю військовою допомогою Україні лише «заважають» переговорному процесу, недосвідчена в політиці людина може подумати: а що, якщо Путін і справді «втомився» від війни, «хоче зберегти обличчя» та домовитися з українцями про мир. Та що там недосвідчений! Навіть досвідчені у політиці західні лідери можуть так подумати! І я постійно чую звідусіль: будь-яка війна завжди завершується переговорами, пише Віталій Портников на порталі “Збруч”.

Віталій Портников: Взяття Казані_1

Ну, припустимо, не будь-яка і не завжди. Але російські «переговори» завжди мають цілком конкретну і просту мету – послабити ворога та підготувати ґрунт для його подальшого повного знищення. Я б навіть назвав цю мету історичною, так часто вона застосовувалася Московською державою практично з перших днів її існування.

Улюблена тактика Москви – домогтися територіальних поступок і навіть перетворення ворожої держави на протекторат. І вже потім, коли фактично відбувається «демілітаризація», починається рішучий штурм і відбувається знищення противника. Цієї тактики дотримувався ще Іван Грозний, коли ліквідував Казанське та Астраханське ханства.

Читайте: ЗСУ завдали два удари по скупченню ворога в районі Чорнобаївки – Генштаб

Цій ліквідації передувала серія виснажливих воєн, які, по суті, поставили обидві держави у залежність від Москви. Москва не шкодувала коштів на роз’єднання населення обох країн, на оплату послуг промосковської знаті. І вже після цього для ліквідації держав було зроблено останні зусилля, що добре відомі за штурмом Казані – на честь цього чергового геноциду, влаштованого наймиролюбнішою державою на землі, був навіть збудований собор Василя Блаженного.

Втім, я не здивуюсь, що на честь різанини в Бучі наші сусіди теж якусь церкву збудують, з них станеться!

Віталій Портников: Взяття Казані_2

Те, що під час штурму Казані було знищено тисячі захисників стародавнього міста, є добре відомім. Менш відомим є те, що населення виганялося з орних земель і торгових шляхів, а землі, що звільнилися, заселялися царськими рабами. Майбутній московський патріарх Гермоген, який приїхав в обозі окупантів, займався насильницьким хрещенням «невірних» – так Російська церква чергового разу стала співучасницею знищення ідентичності підкорених народів.

Астрахань здалася практично без бою, але на її жителів чекала така ж доля – вигнання та хрещення. Якщо казанські татари, що боролися за свободу, ще змогли зберегти домінування на землях колишнього Казанського ханства і навіть створити у майбутньому Республіку Татарстан, астраханські татари перетворилися на меншість у черговій російській області.

Читайте: Британський гурт Coldplay заспівав хіт “Океану Ельзи” на стадіоні у Варшаві (ВІДЕО)

Підхід Івана Грозного застосовувався російськими правителями завжди і всюди. Приклад вже імперських часів – Крим, коли Кримське ханство було позбавлене частини території та зв’язку з Османською імперією. Здавалося б, треба лише радіти появі незалежної держави! Але незалежність була пасткою Петербургу: позбавлене османського захисту, Кримське ханство стало легкою здобиччю імператриці Катерини ІІ, яка перетворила недовговічну державу на ще одну губернію. Губернію, з якої стало видавлюватися корінне населення, яке невдовзі також перетворилося на меншість у своїй Батьківщині.

Приклад із XX століття багатьох здивує: Фінляндія.

Як часто я чую розмови про те, що нам повинен сподобатися такий досвід: Фінляндія втратила частину території, проте захистила суверенітет.

Але цей приклад не враховує історичний контекст. Фінляндія справді пожертвувала частиною території – але не від хорошого життя, а тому, що вже не мала реальної можливості стримувати наступ ворога. Крім того, фінські керівники знали про наміри Берліна розпочати війну проти Радянського Союзу та планували повернути захоплені росіянами території. І, між іншим, коли після червня 1941 Фінляндія дійсно перейшла у наступ і повернула ці території, її не засудили навіть вороги Рейху.

Але питання не про фінів, а про росіян. Чому з компромісом погодився Сталін? А тому, що розумів, що Червона Армія є виснаженою та побоювався масового опору фінів. Але диктатор був упевнений, що без частини території Фінляндія стане більш простою здобиччю у майбутньому. Для непокірної сусідньої країни Сталін вже й «пастку» змайстрував – Карело-Фінську РСР, «шістнадцяту республіку». Її частиною і мала стати Фінляндія після остаточної окупації.

Просто потім була Друга світова війна, зацікавленість союзників у тому, щоб фіни з війни вийшли. Гарантії суверенітету Фінляндії давали і Сталін, і Черчилль. Саме тому країні вдалося не стати ані частиною СРСР, ані частиною «соціалістичного табору», але довелося надовго відмовитися від зовнішньополітичної самостійності. А Карело-Фінську РСР ліквідували через непотрібність, між іншим – порушуючи всі радянські закони.

Думаю, так задум Путіна виглядає зрозумілішим.

Російський президент хоче окупувати східні та південні регіони України та приєднати їх до своєї «імперії». А з Україною, що залишилася, «домовитися» про «демілітаризацію» і «денацифікацію». Ну і про нейтралітет, звичайно ж. Пройде зовсім небагато часу – і в цю «дружню» та мирну Україну увірвуться для вирішального штурму російські війська, переб’ють її захисників, Путін прийматиме парад свого непотребу на Хрещатику, а патріарх Кирілл – проводитиме святковий молебень свого непотребу у Лаврі. А у російських «підручниках історії» розповідатимуть про «нацистську Україну» ті самі небилиці, які розповідають про Казань, Астрахань чи Крим. Та що там будуть – уже розповідають!

Саме тому варто відмовитися від ілюзії, що з Росією можна домовитися про щось, окрім капітуляції. Будь-які домовленості з Путіним – це лише хронологія відстроченої загибелі.

З життя волонтера. Як Іван Крисанов у Маріуполі вижив та допомагає людям у Франківську

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні