Серед тих прийомів, якими я найчастіше зловживаю у тому, що пишу або говорю, чи не визначальним був такий: що би не казав, а приплутай якісь анекдот, притчу, коан, мораліте чи казус про когось із своєї родини, бо кажи про те, що достеменно знаєш.
Серед небагатьох принципів, якими я завжди керувався у тому, що говорив або писав, найважливішим був такий: ніколи не розповідай про тих, хто тобі близький, нічого важливого, що про них знаєш, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Плутаючись між цими двома буками із недовгої алейки принципів, мушу сказати про дві речі: про щастя братерства і про то, що за кілька годин Юркові виповниться п’ятдесят років.
Навіть переживши таке два роки тому, я достеменно не розумію, що там такого важливого змінюється, бо з братом назавжди застрягаєш у правіку.
В кожному разі я знаю, що далі буду жити передовсім для того, щоби написати свою єдину найліпшу книжку – роман про брата. Бо все те, що він зробив і що з ним сталося, це великий роман, для якого є так багато чудесного матеріалу, що зіпсувати його важко навіть цілком недбалим або надто докладним письмом.
До теми: Тарас Прохасько: Споко!
Про все на світі можна написати цікаво – так вважав Андерсен, а за ним – українські репортери кінця 20-х. Що вже казати про життя, опис якого є цікавим навіть тоді, коли не вмієш цікаво розповідати.
Маю в голові кілька тисяч епізодів, які важко укласти у певну структуру, бо найбільше в житті пам’ятаю всякого такого, що казав, що робив, як виглядав мій брат. І потік цей не втрачає своєї інтенсивності, хоч і Юрко вже більшість свого життя є львівцем.
Найбільшу радість мені справляють хвилеві розмови з різними незнаними людьми, які у всіляких несподіваних місцях натхненно згадують про Юрка не так, що «о, то Юрко Прохасько ваш рідний брат», а зворотно – «а, то ти брат Юрка Прохаська». Тоді почуваюся захищено, знаю, що його чар посприяє тому, щоби виникла довіра і до мене.
Я зустрічався з багатьма великими розумами. Але ліпшого, як у Юрка ще не бачив. Є так само великі, але інші. Бо всі Юркові слабості, страждання, вади і блуди ідеально пасують до того, щоби розум не розм’якшувати, а укріплювати. Як би сказати по-стефаниківськи: буйна фасоля його ума добре потичена.
Колись він казав: чому мої зовсім не авангардні і тим більше не екстремістські життєві смаки зустрічають шалений опір…Тепер я знаю, що людям, які заперечують Юрка, дуже важко жити. Не через нього, а просто через конфігурацію власних бійниць.
Читайте також: Тарас Прохасько: Голос духа чути скрізь
Ще він казав давно: найдивніше, що я ніколи не спинюся.
Я би міг його цитувати дуже довго. Добре, вже у романі. Зрештою я наважився стати списователем тільки тому, що Юрко не встиг цього зробити швидше. Підозрюю, що життя того, хто є читачем Юркової прози, було би значно кайфовішим від життя того, хто про Юрка хоче написати.
Впадаю в крайнощі, які таки навчився зрівноважувати. Часом думаю, що людині, яка прожила стільки як я, вже цілком досить пережитого, щоби безболісно перестати бути у будь-який момент. А іншим разом відчуваю, що є і може бути ще щось, що викликає велику цікавість. Скажімо, Юрко Прохасько. Я би хотів так багато всього про нього дізнатися. І поки цікаво – зовсім не тяжко.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.