Давай розказуй… Це сказав особіст. Поруч був замполіт з дещо літературним прізвищем Маркідонов. Я прослужив сливе місяць і вперше опинився у кабінеті за залізними дверима з табличкою, яка анекдотично нагадувала позначення ватерклозету – ОО – особий отдєл.
Брат прислав мені до війська листа. Цей лист тепер лежав на столі між мною і офіцерами. Він був дивовижно грубим не тільки через кількість паперових листків, але й тому, що листки були кавалками цупкого паперу для малювання і залишалися пружними, коли їх складати вдвоє. Конверт був розкритим, але делікатно. Юрко прислав свої чудесні ескізи – кілька хаток біля нас, які зносили заради новобудови, сценки з життя нашого дому, цілу таблицю типів різних категорій містових людей, пише Тарас Прохасько на порталі “Збруч”.
Мене тоді вразило одне слово. Давай! Навіщо перед розказуй треба поставити цей імператив? Так я почав на практиці вивчати сутність того, що закладене у російській мові.
Давай покуримо – так говорили, підсівши до когось з сигаретою, даючи зрозуміти, що частину сигарети треба віддати. Давай ділитися – і хтось, хто почав їсти булку, отримував інформацію, що ділитися доведеться тільки йому.
Давай роздягайся – казали вони своїм шмарам. Давай підемо – і ти розумієш, що це пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Давай помовчимо – якщо після цього щось скажеш, то виявишся хамом, який порушив домовленість.
У цьому російському “давай” ховається вся природа природної російської експансії. Її вагомість полягає в односторонній примсі, яка стала рішенням, що переростає у вимогу. Але має таку куревську дипломатичну зачіпку, що виглядає на спільне бажання, успішне виконання якого перетворюється у спільну справу. Йому захотілося, а ти зобов’язаний, бо це ж ми, ми разом і це наш уже інтерес. Як ти можеш не хотіти такого, що я запропонував. Давай! Російське “давай” є майстерним переносом.
До теми: Тарас Прохасько: Після нас знову ми
Коли вони кажуть “давай”, то йдеться передовсім про віддавання. Бензин ваш, ідеї наші. Я все організую, а ти подбай про реалізацію.
Російське “давай” скероване насамперед на віддавання власної волі. Пропозиція “давай” – якою би вона не була – означає тільки одне: зроби для мене то, що я хочу, повіривши, що так буде найкраще тобі. Ти думав, що можеш бути для себе? Ні, давай будемо щось робити разом.
За кожну відмову від “давай” тебе чекає жорстока дидактична покара, бо не можна дбати лиш про себе.
Українське “дай” зовсім не з того регістру. Дай не передбачає злиття. Навіть тоді, коли дай ми, мила, дай ми, щос ми обіцяла.
Читайте також: Тарас Прохасько: Сталінська міна
Там, де в російській мирне “давай” наповнене тиском і безальтернативністю (навіть у дитячих віршиках – ану малиш давай скорєє отгадай), в українському аналогові звучить запрошення, прошу, апеляція до отримання дозволу і готовність почути відмову, вільному воля.
Давайтє жить дружно, давай вєчєром з тобой встрєтімся, давайтє понімать друг друга с полуслова… Зловіщі формули, що несуть в собі вимогу ентузіастичного упокорення.
Давай, давай – це фраза незабутнього жаху, яка увійшла без перекладу у мови всіх перейдених росіянами народів. Підозріваю, що навіть мафіозі усіх країн мусять зважати на таку протокольну деталь у переговорах зі своїми російськими колегами.
До теми: Тарас Прохасько: Прийшов, побачив, сказав, забув
Звичайно, що у житті кожної людини може статися безвихідна ситуація, коли рускій скаже – дай, і мусиш то віддати, щоби він тебе не вбив і забрав то, що хотів. Але щоби залишитися собою, хоч би й мертвим, до останньої риски не можна приставати на миле “а давай”. Ліпше через прошу, яке вони так ненавидять, бо це передбачає інший ступінь вільності.
