Завершуючи розбір цьогорічних нобелівських премій, зупинюсь на премії Шведського королівського банку в галузі економіки в пам’ять про Альфреда Нобеля. Вже традиційно не берусь за розбір премій у сфері миру й літератури. Там відзначили іранську правозахисницю Наргес Мохаммаді та норвезького письменника Йона Фоссе. Обидві премії сильно залежать від політичного контексту та суб’єктивних вподобань членів нобелівського комітету. Тому поговоримо про нобелівку з економіки, пише Максим Карпаш у Репортері.
Отож, премію в галузі економіки присудили професорці Клаудії Голдін з Університету Чикаго та Гарвардського університету із США – «за отримання кращого розуміння жіночого впливу на ринок праці».
У світі працевлаштована приблизно половина жінок, чоловіків – 80%. І жінки зазвичай заробляють менше, виконуючи ту саму роботу, що зменшує їхню мотивацію до участі в економічній активності.
Тож спочатку Голдін подивилась на історичну картину зайнятості жінок і виявила, що їхня робота в сімейних бізнесах, вдома, в сільському господарстві просто не обліковувалась, хоч і виконувалась у значних об’ємах. Так вона довела, що частка зайнятих роботою заміжніх жінок на ринку праці США у 1890-х була утричі вищою, ніж за офіційною статистикою.
Наступна доба індустріалізації ситуацію не покращила.
Хоч кількість незаміжніх жінок у промисловості трохи зросла, та для заміжніх це було катастрофою. Адже поєднувати таку роботу з хатніми справами й вихованням дітей стало неможливо.
Також професорка Голдін спростувала ще одну домінуючу серед економістів (переважно чоловіків) тезу – зростання економіки автоматично призводить до зростання частки зайнятих жінок. Тепер це доведений факт, але ще в 1990-х так не думали. Зверніть увагу на більшість так званих нафтових тираній (ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар тощо) – економічне зростання є, а жіноча зайнятість і далі мізерна.
Читайте Максим Карпаш: медична Нобелівка 2023 – за вакцину
Далі Голдін звернула увагу на вплив очікувань жінок у плані зайнятості. Наприклад, на початку ХХ століття жінка мала шанси попрацювати лише кілька років до заміжжя. Далі вона покидала ринок праці назавжди з огляду на так званий «шлюбний шлагбаум» в англомовних країнах, соціальну стигматизацію шлюбу, догляд за домом та дітьми. Такий сценарій впливав на те, яку освіту обирали жінки.
Друга Світова війна змінила цю традицію.
Брак робочої сили привернув більше жінок до праці після дорослішання їхніх дітей. Доньки матерів, які завершили своє життя домогосподарками, не розраховували працювати так багато, їхня освіта не завжди відповідала потребам ринку. Тільки в 1960-1970-х очікування та дійсна затребуваність жінок на ринку праці подали ознаки співпадіння.
Завершальним впливом на рівні можливості жінок і чоловіків щодо працевлаштування стали протизаплідні таблетки. Завдяки цим препаратам жінки отримали можливість самостійно формувати свій кар’єрний шлях, контролюючи чи відкладаючи шлюб і народження дітей.
Читайте Максим Карпаш: Нобелівка за абсолютно чорний екран
Та проблема різниці в оплаті праці між чоловіками та жінками на рівні 10-20% залишається у багатьох розвинутих країнах. І це попри те, що жінки часто мають кращу освіту, а законодавство гарантує рівність. Дослідження пані Голдін вказують, що причиною цьому є материнство. Роботодавці хочуть більшої гнучкості від працівників, здатності бути завжди на зв’язку тощо. Усе це зменшує рівень оплати праці жінок з дітьми, адже вони беруть більше відповідальності, ніж чоловіки.
Не знаю, чи існує реальний вихід із цієї ситуації у фундаментальному сенсі цього слова. Але тепер ми достеменно знаємо, що жінки працюють не менше за чоловіків, мають такі ж здібності, але через соціальні «норми» й материнство отримують меншу оплату праці та складніше просування кар’єрою.
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
