Спочатку про факти. Вже минуло два тижні після моєї вакцинації від коронавірусу. Наступного дня я мав погане самопочуття з часткою симптомів, схожих на легку форму самої хвороби: слабкість, біль у м’язах, дещо знижена температура. Після цього – жарти від близьких і друзів про те, що скоро виросте хвіст (додайте частину тіла), тягне на йогу (вакцина індійська, нагадаю) і таке інше…
Чому я вакцинувався? Багато контактів і високий ризик заразитись, майбутнє службове відрядження у країну з не дуже високим рівнем медицини, небажання стати несвідомим поширювачем вірусу – цього було достатньо, аби прийняти рішення. До речі, зараз, коли я пишу ці рядки, світова статистика така – 125 млн виявлених хворих і 490 млн вакцинованих, пише Максим Карпаш на Репортері.
Не приховую ідеї цієї колонки – спробувати переконати хоч когось із тих, хто сумнівається. І буду радий, якщо хоч одну людину підштовхну до цього кроку. Отже, якщо у вас є можливість, немає прямих медичних протипоказань, релігійних застережень чи чогось схожого – вакцинуйтесь!
Не секрет, що в Україні є серйозний антивакцинальний рух. І почався він не в коронакризу. Цьому рухові щонайменше 10 років. Хоча після спалахів кору, у 2017-2018 роках, ситуація покращувалась. Більше хворих – більше охочих вакцинуватись.
Втім, цікавішими є світові тренди у цьому напрямку. Один із найсерйозніших наукових журналів у світі – Nature – цьогоріч опублікував дослідження щодо громадського сприйняття вакцинації від COVID-19 у 19 країнах. Короткі підсумки дослідження є такими. Найбільш готові вакцинуватись громадяни Китаю (88 %), а найменше – Росії (54 %). Люди старші 24 років більш ймовірно вакцинуватимуться, ніж молодь (18-24 роки). Опитані з достатком на рівні середньої зарплати в Україні у понад два рази частіше згодні вакцинуватись, ніж люди у злиднях. Впливає тут і рівень освіти – що вона краща, то ставлення позитивніше.
Загалом понад 70 % респондентів готові вакцинуватись, а 48 % – якщо рекомендує їхній роботодавець.
Читайте: Максим Карпаш: Наша «дорога» комуналка
Крім того, дослідники фіксують велику різницю між країнами. Лідирують країни Азії, й цьому є багато причин: вони більше довіряють своїм урядам, вони знають переваги вакцинації та контролю захворювань такого штибу, бо мають досвід свинячого та пташиного грипу, там є середній або вищий рівень доходів та освіти серед громадян. Дослідники навіть піднімають питання про вакцинну грамотність.
Отже, пишучи ці рядки із Таджикистану (тема для наступної колонки формується), я розумію, що багато хто скаже: «Ми й так жили, переживемо». Погоджуюся, переживемо. Просто не всі.
І вибір у нас не такий вже й великий – або Росія з її дурнуватим несприйняттям вакцинації, або розвинені держави. Чи слід розцінювати нас як слабо освічену націю, чи як суспільство сучасного покоління?
Читайте: Максим Карпаш: Техаський блекаут – уроки для Прикарпаття
А головне тут розуміти просту річ: навіть якщо ефективність вакцини менша за якісь ХХ% – це все одно краще за 0 %. Останніми місяцями бачив багато мемів на цю тему. Наприклад: «Якщо ви їсте чіпси, то чому вас цікавить склад вакцини?».
Вакцинація – це шлях до звичного життя, до економічного й соціального відновлення. Без цього – сидимо далі вдома.
