Вже забуваються гучні заяви щодо німецько-американської угоди про завершення спорудження другої черги газопроводу «Північний потік-2».
Як професор профільного університету, вважаю за доцільне дати свою оцінку ситуації, що склалась. А ситуація непроста і залишатиметься такою ще кілька років. Отож, короткий огляд позицій ключових сторін, пише Репортер.
Позиція США. Адміністрація Байдена пішла на компроміс, всупереч інтересів власного потужного нафтогазового лобі, яке має плани щодо постачання зрідженого газу на європейський ринок. Такі поставки вже ведуться в Польщу, Литву. Були плани постачати зріджений американський газ і в Україну. Йдеться про так званий сланцевий газ, добу якого Росія «проспала». Україна так і не почала його видобуток, а США увійшли у трійку світових експортерів. Нині Сполучені Штати залишили за собою величезне поле для маневрів – санкції, преференції, заборони та ще багато чого.
Позиція Німеччини. Німеччина посилається на те, що «Північний потік-2» не порушує жодного діючого законодавства, а Газпром має потужну підтримку влади у регіоні, де трубопровід виходить на сушу. Обіцяють же – тисячі робочих місць. Окрім того, якщо цей газопровід запустять, Німеччина стане транзитером майже половини російського газу, що постачається в ЄС. І, безумовно, стратегічно від цього виграє.
Читайте: Максим Карпаш: Десять мрій на десять років
Геополітично реалізація проєкту налаштовує проти Німеччини давніх друзів – Польщу, Словаччину та Угорщину, які раніше непогано заробляли на транзиті російського газу далі вглиб континенту. Не менш складною буде епопея із самим запуском трубопроводу – серйозні гравці у сфері сертифікації відмовились від співпраці.
Позиція Росії. Газпром і до «Північного потоку-2» мав надлишок експортних потужностей природного газу до країн ЄС. Тож його будівництво продиктоване винятково бажанням обійти Україну. Це бажання активно підігрівалось апетитами дружків Путіна, які хочуть «заробити». Адже кошторис проєкту становить майже 30 млрд доларів, а середня ставка «відкатів» у них становить 25 %.
Попри діючий контракт Газпрому з Україною на транзит, росіяни заявили, що відмовляться від українського транзитного коридору як тільки газопровід запустять. Мало того, зараз Росія активно «притримує» обсяги прокачування природного газу, створюючи штучний дефіцит на європейському ринку. Це призвело до підняття ціни до максимуму – понад 650 дол США за м3. План очевидний – тиснути на всі сторони ринку, аби якнайшвидше запустити «Північний потік-2».
Читайте: Максим Карпаш: Форма та зміст освіти
Позиція України. Якщо нехтувати дитячими реакціями нашого керівництва на американсько-німецьку угоду, мене тішить факт усвідомлення ними реального стану речей. За 2020 рік Україна отримала 1,6 млрд дол США як оплату за транзит російського газу до ЄС, що еквівалентно 1 % ВВП. Тобто, це несмертельна для держави втрата.
Відомо, що порівняно із серединою 2000-х обсяги прокачування газу через територію України падають. Це означає, що Україні краще придумати, що робити зі своєю газотранспортною системою. До слова, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» активно над цим працює, хоч, як на мене, йому бракує динаміки.
