Коли у когось тяжкий період в житті чи неприємна серія життєвих невдач, він чи вона може почути: «найтемніший час – перед світанком». Це алегорія, яка показує, що які б не були «темні» часи, але після них точно буде світла смуга. Буде яскравий та ясний день, коли проблем суттєво поменшає. Або принаймні наші відчуття щодо проблем стануть менш болючими, пише Максим Карпаш у Репортері.
Як ото вперше почув ці слова в дитинстві, то подумав, що направду гірше ще попереду. Але потім усе минулось. Тепер і собі, й іншим інколи кажу це прислів’я. Мабуть, комусь таки допомагає.
Цими днями, коли сонце сходить особливо пізно, а заходить дуже рано, кожен може побачити, який цей час – «найтемніший перед світанком». Але у той самий короткий день можна побачити й зворотне явище – як швидко темрява покриває усе видиме і немає жодного просвіту.
Читайте Максим Карпаш: Як мотивувати школярів до навчання
Велика війна, яка триває вже 22 місяці – це той самий морок, який насунув на нашу батьківщину. Він темний, страшний і безмірний. Для тих, хто вижив неушкодженим, найскладнішим є те, що ми не знаємо, скільки ще чекати. Якби нам хтось, кому ми дійсно довіряємо у таких справах, сказав, що до перемоги ще чекати 10, 100 чи 1000 днів, це було б величезне полегшення для всіх. Чисто психологічно ми б перелаштувались у режим очікування, наближення того самого дня. Так набагато легше. Згадайте лишень адвент-календар, придуманий для дітей, аби їм легше було дочекати Різдва – воно все ближче і ближче…
Якби ж ми точно знали.
Нині ніхто нічого не знає, тому нічого суттєвого й не скаже. Але мене у найтяжчі/темні дні війни втішає думка, що це таки колись закінчиться. Закінчаться смерті, руйнування будинків і доль, руйнування нашого майбутнього.
Історія людства свідчить, що навіть «столітні» війни закінчуються. Закінчуються перемир’ям, миром, інколи навіть «вічним». Ніхто наразі не знає, за яким орієнтовним сценарієм завершиться наша війна з рашистами. Повним розгромом однієї зі сторін, як у Другій світовій війні, «нічийним» та обопільно втратним результатом як ірано-іракська війна 1980-х, чи «замороженим» конфліктом, як у Кореї.
Читайте Максим Карпаш: Що таке «зроби сам» у багатоповерхівці
Ми нині прагнемо їх безумовного знищення, руйнування їхньої ідентичності. Після атак 29 грудня та 2 січня – знову зруйновані будинки, загиблі й поранені люди, знищена інфраструктура. Новий виток цієї війни, дедалі жорстокіший за попередній. Не дуже втішає мантра про те, що це колись закінчиться. Хочеться ще до світанку побачити трупи твоїх ворогів.
Ми не знаємо, що принесе нам наступний рік, але наш адвент-календар перед нами – лиш у ньому нечітка кількість комірок. І лише від нас залежить, чи наповнювати черговий день, тиждень, місяць, квартал чи рік смутком і безнадією, чи працею на перемогу та надією на закінчення війни. Перемоги нам усім!
Максим Карпаш, професор Університету Короля Данила
Comments are closed.