І трохи власної гідності

Сьогодні — без історій та рецептів. Наболіло, тому дозволю собі трохи почастувати вас думками, а насамкінець — віршами. Про що? Та про нас.

Адже ми, українці — дуже дивні створіння. Нам зав­жди здається, що у сусіда смачніше, краще, комфортніше. А замість покращити своє та вийти в лідери ми часто-густо шукаємо легких шляхів. Сьогодення втрачає ідею. Ідею відродження, ідею покращення життя, ідею збереження традицій і врешті-решт — ідею відчуття власної гідності.

«Західний» капіталізм, перевірений століттями, зайшовши до нас, — просто здичавів. Звісно, там теж думають про прибутки, але й не забувають берегти навколишнє середовище і свої галузі виробництва. А в нас, як завжди, все відбувається «через одне місце».

Заради надприбутків ми вирізаємо ліси та винищуємо родючі ґрунти, засіваючи їх технологічними культурами для іноземних інвесторів. Не задумуємося, що після двох-трьох років виснажливого засівання рапсом, земля повноцінно не плодоноситиме десятиріччями.

Ми знищуємо своє тваринництво і птахівництво, догод­жаючи закордонним партнерам і нашим «ділкам». Низькі ціни на м’ясо, яке нашпиговане гормонами, та овочі, що зашкалюють від пестицидів, — це зло перед своїм народом і гріх перед Богом.

Найцікавіше, що надприбутки ці люди отримують в Україні, експериментуючи над нами, а їхні діти, сім’ї та й вони самі при цьому живуть у Швейцарії, Лондоні, Монако. Через таких «ділків» ми — потенційно найуспішніша аграрна країна — не можемо самі себе прогодувати, хоч, за підрахунками учених, просто мусимо забезпечувати харчами не тільки себе, а й усю Європу.

Тут, правда, ще є питання не тільки як нагодувати, але й чим. Адже головне — зберегти природну якість.

Зараз лише лінивий не критикує заклади швидкого харчування — так звані «фаст-фуди». І це правильно, але лиш з одного боку. Те, що вам сьогодні пропонують у цих закладах, містить безліч смакових добавок і наповнювачів, барвників і розпушувачів. Воно не має нічого спільного з кулінарією — то просто сучасні технології промисловості. Але ж це зараз. Бо на початках у тих же МакДональдсах були натуральні харчі, адже добавок ще не придумали. І спільне між подібними закладами тоді й тепер залишилося тільки — швидке обслуговування.

Не тіште себе, що у звичайних (неспішних) кафе чи ресторанах їсти безпечніше. Там ви зустрінете той самий набір компонентів промислово-харчової хімії.

У кого є щастя мати родичів у селі, які використовують натуральне підживлення землі, той ще може оцінити смак «чесної» картоплі, не кажучи вже про курятину чи свинину.

Вихід один — треба відрод­жувати своє. Отже:

Наше — смачніше

Пишаємось, що ми є українці
З культурою традиції їди.
У нашій кухні — різні смакотинці,
Так було, є і буде так завжди.

Що їсть весь світ? — хімічні компоненти,
Наповнювач, розпушувач, барвник.
Колись не знали про інгредієнти,
Бо було м’ясо, перець, і часник.

Було лиш те, що виросло в природі,
У кожного продукту був свій смак,
Тепер, дізнавшись більше при нагоді,
Я сам вагаюсь — мудрий чи дурак.

Як — від яйця до курки дві неділі?

Як — за два місяці свиня 100 кілограм?
Невже ми маєм зараз такі злидні,
Щоб їсти це — не вірячи очам.

Ми дуримо себе і світ довкола,
Ми хімію вивозим на поля,
Забулася стара дідівська школа,
Раніше цілий рік росла свиня.

Що нам Америка — нехай їдять хот-доги,
Нехай клонують своїх баранів,
У нас із ними різні є дороги,
Ми правнуки славетних козаків.

Не це є зле, що ми від них відстали
У технологіях генетики на вік.
Вони усьому світу показали,
Що не завжди є мудрим чоловік.

Півсвіту перетворено на монстрів
По двісті і по триста кілограм.
МакДональдси — від коли до попкорнів
Чужу культуру їжі пхають нам.

А нам миліше банош на сметанці,
Вареники, білісіньке сальце,
Зелений борщик, бульбочка в лупинці,
Фасолька, кріп і ковбаси кільце.

Радійте, що вирощуєм природно
Здорові овочі, худобу, стиглий фрукт,
Що в Україні на столі сьогодні –
Свій натуральний і смачний продукт.

Моя вам порада – їжте менше, але якісніше.