«А знаєте, що я вам маю сказати?» – запитує мене один із завсідників чиновницьких приймалень.

Ще 30 років тому здавалося, що доба великих особистостей, енциклопедистів і винахідників безповоротно минула, – пише Володимир Єшкілєв.

«Ви не образилися, що я в коментарях назвав вас сином кагебіста?» – шле мені есемеску анонім.

“Так зі сторінок Ляндресової епопеї в політику виліз той відставний шпигун, що нині ворохобить глобальну гичку. Те саме й в Україні. Всі мають своїх прототипів. Починаючи від принцеси Леї з «Зоряних війн» і закінчуючи сотниками та іншими вакулами”, – пише Єшкілєв.

За радянських часів ніхто не ставив під сумнів марксистське положення про те, що у суспільних процесів (надбудови) економічний базис.

Словосполучення «народна республіка» дратувало мене задовго до появи «ДНР-ЛНР». В ньому відчувається недоречна надлишковість, тавтологія.

Щось останнім часом сталося з публічними оптимістами. Чи то їхній оптимізм кудись випарувався, чи то побачили вони зловісні відблиски на пляшках з віскі та пророчі написи на колорадських жуках. Невідомо. Зате примножилися розмови про темряву божевілля, що наповзає на Україну.

«Когути» при цьому виявили себе зваженими і дуже легкими. Тоді вони зреагували. Так, як звикли реагувати за всіх режимів і при всіх владах. Вийшло ще смішніше. Тоді вони заверещали про «цінності», – пише Єшкілєв.

Там, де суспільство історично втратило свої вищі касти, квітне такий собі «культ простоти».

Люди все менше фантазують. На ринку стільки чужих фантазій, що людям ліньки придумувати власні. Вони звикають купувати фантазії, вироблені професіоналами, розрекламовані, розфасовані, упаковані. Іноді навіть сертифіковані.

“В принципі, ті, хто призначив себе продюсерами деградації, вже виставили ріжки. Можна, звісно, вважати, що постановники водевілю з естрадним кандидатом у президенти вправно торпедували амбіції іншого естрадника”,- пише Єшкілєв.

В політичних еліт звіряча вдача. Українська в тому плані відрізняється хіба що особливою підлістю. Владний звір лише здається неповоротким і вічно зайнятим переварюванням грошової маси. Його бюрократична повільність, коли він відчуває реальну тему або ж реальну небезпеку, миттєво зникає.

“Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій невпинно набувають цифрової форми. Безсмертної, невразливої для часу, міфів, афер та мандрів зрадливої пам’яті”, – пише Єшкілєв.

В нас є стара досвідчена вчителька. Називається вона історією. За останні тисячоліття в неї накопичилося стільки навчальних матеріалів, наочних прикладів і методичних порад, що стало би на тисячу молодих та амбітних народів.

Кожного року весна упосліджує песимістів. Ті стогнуть «все пропало», а природа показує маловірам, що сили оновлення формують майбутнє поза людськими сумнівами та страхами.