Словосполучення «народна республіка» дратувало мене задовго до появи «ДНР-ЛНР». В ньому відчувається недоречна надлишковість, тавтологія. Єшкілєв
Адже «республіка» в перекладі з латини і є «справою громади, суспільства», «народною справою». Якась така «двічі народність». Бренд «народна республіка» найчастіше застосовували комуністи, але найпершою з більш аніж двох десятків НР історично стала Українська народна республіка, яку проголосили 22 листопада 1917 року.
Ще 11.11.1917 у всіх підготовчих документах її називали Українською демократичною республікою. Але 20.11 Грушевський на засіданні Центральної ради вже вів мову про «народну». З його легкої руки сумнівне словосполучення й пішло гуляти світом – від Алжиру до Бангладеш і найнаселенішої з держав. Нині в Америці People’s Republic – синонім Китаю, популярніший в тамтешній публіцистиці, ніж у нас «Піднебесна».
Читайте Володимир Єшкілєв: Про сліпучий морок майбутнього
Звідки Грушевський з компанією викопали НР? Думаю, не обійшлося без німецьких ліберал-народників типу Ойгена Ріхтера і Фрідріха Наумана, на інтелектуальній орбіті котрих перебувала тодішня київська «самостійницька» тусовка. Ноги ростуть звідти, з лівого краю німецької політфілософії. Адже саме там романтичне європейське народництво одягнули у священну тогу римського крою, піднявши поняття «народ» на недосяжну для критики і скепсису висоту.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про ревізію культурного поля
При тому вже у часи Грушевського й Винниченка ніхто не згадував (хоча освічені люди знали), що римська формула «народ квіритів» не мала нічого спільного з осатанілою неосвіченою юрбою, перед якою встали на коліна слов’янські інтелектуали першої половини ХХ століття. Що римська республіканська громада складалася з тих, хто регулярно платив ценз, а не з люмпенів і батраків, готових зруйнувати весь світ лише заради права безкарно плювати під ноги начальнику.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про заповідник простоти
Тепер вітчизняні публіцисти шукають корені та джерела руйнівного популізму, що править бал в Україні й от-от знесе на хрін хитку державну конструкцію. Нема чого шукати, все лежить на поверхні. Зайдіть у музеї з картинами, де кріпаки палять панські помістя. Почитайте книжки шкільного циклу, де позитивний народ нищить негативну аристократію та інших бридких «глитаїв». Подивіться фільми, де діти спальних районів і сучасні покритки морально вивищуються над тими, хто зростав у домах з бібліотеками і прислугою.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про фантазію
Сформована і діє колосальна інерція лівацько-народницького мислення. Суспільні інститути (освіта, культура) з параноїдальною послідовністю продовжують продукувати ненависть до індивідуального вибору, рафінованості й витонченості. Продовжують насаджувати пріоритети «простої людини» з її примітивною орієнтацією на виживання та інстинктом стадності (під вивіскою «колективізму», «громадської солідарності» тощо).
Читайте Володимир Єшкілєв: Про деградацію
На цьому шабаші народництва одіозні «ДНР-ЛНР» – лише вишенька на торті. Територія, де «бидлократія» за підтримки іноземного вторгнення шукала і знайшла своє закінчене та абсолютне вираження. З юридичної точки зору це виглядає як перемога звичаєвого права над нормативним. З історичної – як реставрація совдепії в її карикатурних «гаражно-кооперативних» формах. З філософської – як знищення рафінованої традиції заради плебейської обрядності.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про «гібридну махновщину»
Усе це наповзає на нас. Звичаєве право у гуцульських Карпатах, на берегах Тиси та в бурштинових нетрях Рівненщини вигризло великі діри у писаних законах, включно з Основним. За змоченою самогоном обрядністю вже геть не видно індоєвропейських джерел. А кандидати в президенти нагадують перестарілих комсомольців 1980-х. Чи не лише нагадують?
Читайте Володимир Єшкілєв: Про абсолютну еміграцію
Сто років пройшло від часів УНР. Ціла епоха минула. Народилися і згинули покоління. А ми, як виглядає, все ще не в силі визволити свою республіку від безглуздого прикметника.
