«У салоні краси, – пише франківська журналістка Наталка Голомідова, – всі тільки й говорять, що про Porto Franko. У місті говорять, у маршрутці говорять, у фуршеті й вопаку. З’ясувалося, що голе тіло – таки промовляє, лиш кожному своє».
Ну що ж, міркую я собі, це круто. Окрім того, що Porto Franko підняв планку українського мистецтва, він ще й порвав шаблони, пише Володимр Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці у “Репортері”.
Цього могло б і не статися. Зрештою, «шаблонні люди» самі нарвалися на скандал. Без нього епатажний (й вельми провінційний, як на мій смак) сумський фрік-арт зі шкарпеткою на члені опинився б (заслужено) в тіні більш потужних фестивальних подій. Без скандалу був би лише мистецький успіх справжнього креативу. Але сталося так, що Porto Franko ще й відкрив простір для суспільної інновації.
Яке її ім’я? Хтось сказав «розцнотливлення села-в-місті». Але мені не подобається. Яка там, перепрошую, «цнота». Суцільне фарисейство. Може «прорив старого чиряка»? Надто образно і… гнійно. Я б зупинився на такому визначенні: локальна ревізія культурного поля.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про заповідник простоти
В чому її суть? Якщо коротко, то так: у місті, де, як виглядає, «митці-когути» і совкові гуманітарії намагаються втримати власну культурну монополію під маскою «християнських» і «сімейних» цінностей, відбулася звірка мистецьких масштабів. «Когути» при цьому виявили себе зваженими і дуже легкими. Тоді вони зреагували. Так, як звикли реагувати за всіх режимів і при всіх владах. Вийшло ще смішніше. Тоді вони заверещали про «цінності».
«Цінності» – дуже зручне поняття для розмов у середовищі людей з освітою радянського типу. Тобто для тих, хто не знає, що, скажімо, моральні цінності є наслідком суспільних домовленостей і лише за останні століття християнський світ пережив три хвилі «моральних реформ» і вступив у четверту. Ті, хто переплітає мораль з традиційними (сакральними) цінностями – або неуки, або ж світоглядні спекулянти. Продукти постсовкової освіти їм вірять. Адже філософських основ європейського традиціоналізму (наприклад Рене Генона) наша освітня система ніколи не лише не опрацьовувала, але й не торкалася.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про фантазію
А ще для розмови про цінності треба бути, принаймні, носієм цих цінностей. Я, наприклад, намагаюся не лізти туди, де люди при повному розумі та вищій освіті міряються розмірами своєї моральності. Та й аргументація в цих змаганнях досить таки специфічна. Декому достатньо заявити, що брат його діда був священиком, щоб вимагати від інших вважати його «моральним авторитетом».
Але хрін з ними, з альтернативно обдарованими. Не нам прасувати костюми для панахиди за їхнім світом. Цікавіше подумати над тим, чим заповнити простір, що відкрився завдяки ревізії культурного поля. Як осідлати свіжий вітер? У які форми одягнути відчуття відкритих обріїв?
Читайте Володимир Єшкілєв: Про деградацію
І тут стається диво. З’являються молоді (й не дуже) люди, що підходять і пропонують свою допомогу. Свої ресурси і свої можливості. Люди, котрі несподівано зрозуміли, що інноваційне мистецтво є локомотивом змін, не гіршим за інноваційні проекти в економіці та громадські ініціативи.
За лічені дні накреслюються цілі напрями розвитку contemporary art в окремо взятому місті, заплідненому подіями Porto Franko. Виникають свіжі тусовки, підтягуються організатори івентів і власники приміщень, медійних майданчиків і брендів. Можливо, не все із заявленого та накресленого дозріє до урожаю. Але хто ж вимагає плодів від свіжого вітру та проясненого горизонту?
Comments are closed.