У грудні в український кінопрокат виходить італійська комедія «Коза Ностра. Мама їде», у головній ролі – Ірма Вітовська.
«У фільмі багато ексцентричних сцен, які відбуваються в неймовірному темпі», – розповідає Ірма Вітовська. LIGA.Life поспілкувалася з актрисою про цю стрічку, а також про майбутнє українського кіно, «совість» росіян та ставлення до художнього кіно про Бучу, пише Репортер.
Про що фільм: Влада Коза продала свій будинок в Карпатах та вирушає до Сицилії, щоб допомагати в догляді за онуком. Проте мамі в Італії не раді й після кількох сварок Влада потрапляє на віллу до італійського мафіозі. Влаштовується туди прибиральницею, але, виявляється, безлад не тільки в будинку, але й в самій мафії.
Про «Коза Ностру. Мама їде»
Ми одразу відмели стереотип «Якщо українка – то заробітчанка, доглядає за італійцями». Так, може, й було в 1990-х – 2000-х, але не зараз.
Моя героїня – не заробітчанка і не біженка. Вона їде в гості до родини, але стається ситуація, яка змушує її там залишатися. Це не людина в пошуках щастя та більших грошей. В Італії наші жінки й бізнес мають.
Ця картина зроблена для відпочинку, сімейного перегляду. Часто, коли знімають фільми для дозвілля, роблять халтуру або це кінострічки, де українці виставлені низьковартісними ідіотами: “От наші вареники, от ми гопака танцюємо”. Такий образ був постійно.
Читайте: Ірма Вітовська: Опір на сході й півдні – найбільше досягнення останніх 8 років
Такі собі “тарапуньки” – суржикові рагульчики.
Але «Коза Ностра. Мама їде» – це якісне кіно. Моя героїня самостійна, самодостатня, через обставини може змінюватися, потрапляти в дивні ситуації, але ми через це не принижуємо героїню. Такого кіно має бути більше.
Про вивчення італійської мови
У фільмі Ірму Вітовську не дублювали, вона розмовляє там італійською.
Я вивчила італійську текстово. Але для фільму треба не просто зазубрити текст. Його треба оживити, зробити своїм, зрозуміти інтуїтивно, інтонаційно, той самий гумор – все має бути органічно. Над цим я працювала з перекладачкою. Уляна розуміє дію та вміє адаптувати літературний текст так, щоб акторові було органічніше промовляти свої репліки.
Але проблема була навіть не в текстах. Було три фази розвитку героїні, які знімали не підряд за сюжетом, а в залежності від локацій. Сьогодні ми можемо знімати фінал, завтра – щось з середини.
За сюжетом, моя героїня спочатку вивчила мову в інтернеті. Отже, вона постійно продумує в голові, чи правильно вона вимовляє, перекладає собі. І глядач має це відчувати, розуміти, що вона «тормозить», помиляється, але намагається. Друга стадія – вона мову опанувала, але коли з’являються нові люди, то трохи губиться. А в третій фазі героїня говорить вільно.
Читайте також: «Та пісня спочєтку якась благословенна» – Фіїнка про свій похід на Євробачення
Через те, що ми знімали всі фази вперемішку, мені постійно треба було контролювати мою італійську – ось тут говорю вільно, тут маю «тормозити», тут все розумію, але невпевнено відповідаю. Тому зранку прокидалася і для себе одразу фіксувала – на якій фазі я сьогодні.
Про українське кіно в найближчі роки
Боюся, що три-чотири роки бюджети на українське кіно будуть маленькі, амбіції великі, і як результат – провал, опрацювання грошей. Краще знімати документалку, камерне кіно на кілька людей.
Є багато прикладів, коли можна за копійки зняти хороше кіно. «Мої думки тихі» зняли за 7 млн грн.
Знімати мають ті, хто точно може втиснутися в маленьку суму і показати сильну історію. «Клондайк» (Марини Ер Горбач), «Памфір» (Дмитра Сухолиткого-Собчука), «Бачення метелика» (Максима Наконечного), «Я і Фелікс» (Ірини Цілик), «Люксембург, Люксембург» (Антоніо Лукіча), «Відблиск» (Валентина Васяновича) – картини найвищого гатунку. Ті, хто вже отримав іміджеву історію для країни, мають отримати підтримку. Бо на всіх державного фінансування не вистачить. На провал не маємо шансу.
Чи варто зараз знімати художні фільми про події після 24 лютого
Освічена людина на клітинному рівні відчуває, що зараз знімати художнє кіно в стилі «Бучі» – злочин. Бо будь-яка художня імітація переводить фокус на те, що це (події в Бучі. – Ред.) – постановка. І це може грати на руку західним ЗМІ, орієнтованим на росіян.
Будь-який художній фільм – все одно постановочний. Так ми зносимо акцент з реальності на віртуальну історію. Знімати художній фільм про Бучу, називати його «Буча», ще й імітувати каральні методи, розстріли, коли війна ще не закінчилася, можуть вчиняти люди недалекі, поверхові, позбавлені емпатії. Так ми й не помітимо, як почнемо спокійно ставитися до братських могил.
Читайте: Ірма Вітовська: Тепер на всю країну ми стали одним Майданом
«Список Шиндлера» 20 років не могли зняти, усе виношували – пропонували Роману Полянському, він відмовився, бо у нього мати загинула в гетто, та й сам Стівен Спілберг довго думав, як це зняти. Можна талановито зняти художню картину на тему цієї війни, але має пройти час і усвідомлення. Я не люблю косоруких, коли вони доходять до таких важливих тем.
Завершиться війна, буде наша перемога, далі щастя від цього зміниться на страшенний стрес. Бо відкриється вся картина: скількох ми втратили, які були знущання і катування над українцями.
Ця інформація буде з’являтися впродовж кількох років.
Зараз ми повинні постійно знімати документальні фільми або формат BBС – коли свідки розповідають свої спогади, а ми бачимо якийсь умовно художній прийом, наприклад, світлини або зйомки з місця. Наприклад, стрічка “Маріуполь” – коли через картину художниці, що малює, розповідають свідки.
Ірма Вітовська про російських акторів в Україні
Країна, яка загартувалася у війні, вже не допустить російських акторів на українські телеканали чи кінокомпанії. Якщо будуть такі потуги – запросити їх зніматись, але не діятиме закон, то буде самосудний закон.
Довідка: 4 листопада президент України Володимир Зеленський підтримав петицію щодо заборони творчої діяльності громадян країни-агресора Росії в Україні.
Читайте: З-за океану. Як медик з Франківська керує в американській лікарні й допомагає Україні
Будь-яку річ, яка буде принижувати наші втрати, смерті та весь жах, який ми пройшли, в Україні не дозволять. Я б не ризикувала на місці цих людей починати процеси реставрації комунікації чи ще гірше – відбілювання росіян.
Ми багато «мистецтва» назнімали з Росією? Це була дозвільна жуйка, яка заповнювала ефіри для тих, хто був удома.
Замовником більшості проєктів була Росія. Багато місцевих продакшнів або залежали від цього, або використовували це як бізнес. Росія замовляла пакет перших зірок – своїх акторів, а на всіх українців не вистачало місця.
Часто українських акторів називали російськими, бо наші знімалися в російськомовних проєктах і асоціювалися з Росією. Наприклад, Стас Боклан. Багато хто думав, що він з Росії, а до нас приїжджає зніматися. Коли у 2005 році вийшов серіал «Леся+Рома», усі дивувалися, що в Україні можна було класно грати українською. А акторів з хорошою школою у нас багато.
Читайте також: У Коломиї відкрили малу філармонію, збирають світових зірок, помагають армії та рятують «Сокіл» (ФОТО)
Так, є ймовірність, що українського кіно довго не буде, але співпраці з росіянами не буде. Взагалі.
Коли ваша країна-агресор нападає на іншу державу, а ви не висловилися проти, не виїхали з неї, не допомагаєте українцям, то ви не маєте морального права навіть намагатися повертатися сюди й тут працювати.
Варіанту «Публічно мовчу і їжджу туди-сюди заробляти бабло» не буде. Порядні виїхали з Росії ще в 2014 році, коли все почалося. Менш порядні, це «от нас ничего не зависит». Але вони виїхали до повномасштабного вторгнення. Останні, у кого є хоча б крапля совісті, 24 лютого 2022 року не змогли мовчати. Усі інші, хто зараз виїжджає, свої сраки рятують – від мобілізації, економічної катастрофи, світової ізоляції, від побудови совка.
Монстр Путін не за рік же виріс. Голосування «на колінках» всі стерпіли. Коли нещодавно в Росії народ вийшов (проти мобілізації. – Ред.), їм по зубах дали, злякалися. А на Майдані, коли студентів побили, ще більше народу вийшло, бо захищали своє. А в Росії – сьогодні на мітингу побили, завтра всі сидять вдома, бо страшно. Це країна, яка покликана на знищення України. І це столітня історія. Росіяни органічно не переносять існування України, нашої мови, історії, іншого світогляду.
Що найперше зробить Ірма Вітовська після перемоги
Буду відсипатися, щоб без підйомів, без тривог. А ще дуже хочу, щоб діти пішли в школу та інститут в офлайні, бо освіта для нас дуже важлива.
Ті, хто в тилу, мають мобілізуватися на захисті освіти. Я вступила в Острозьку академію на магістратуру за спеціальністю «історія». І хочу, щоб це був меседж для інших – ми маємо готувати себе і наступні покоління далі – вчитися, розвиватися, не зупинятися.
