Університетські роки багато студентів досі вважають безтурботним часом. Але не всі. Є такі, що догулюють кілька років дитинства, ті, хто старанно вчиться, і т. д. А що ж далі? Саме з цього критерію візьмемо на себе сміливість неформально рейтингувати нинішніх спудеїв.
У цьому «Репортеру» допоможуть два експерти: виконавчий директор рекрутингової агенції «А-Простір» Ірина Стецевич та Ігор Полич, співвласник, виконавчий директор ІТ-компанії Devlight.
Гуляки. Тип перший, на суб’єктивну думку редакції, їх десь третина. Вони – уособлення безтурботності, у деяких – перманентний стан похмілля, що робить їх по-своєму харизматичними. Вважають, що потрібно розважатись, поки є можливість.
Ігор Полич: «Вони дивляться на реальність крізь рожеві окуляри, думають, що після університету легко знайдуть хорошу роботу. Мої ровесники, які у студентські роки лише гуляли, гуляють і досі. А відповідальність за свої невдачі перекладають на інших – поганий університет, погана економіка, погана держава».
Ірина Стецевич: «Їм варто прагнути самостійності, дорослості, більше думати про майбутнє. А, можливо, у цьому немає проблеми, з часом вони почнуть шукати можливості».
До теми Студенти-іноземці франківського медуніверситету переспівали відомі різдвяні хіти
Заучки. З головою у навчанні, нічого зайвого. Весь вільний час ці старанні діти проводять над конспектами.
Ірина: «Нині вік працездатності молодшає, є тенденція зменшення відповідальності, тож на тлі «хвороб» такі люди роботодавцю точно будуть потрібні. Проте, скоріш за все, залишаться на рівні простих виконавців».
Ігор: «Необхідність червоного диплома – міф. Ці люди багато роблять, бо так треба. Хочеться порадити їм вчитися комплексно, думати, чи дасть університет потрібні знання, та в яких ще організаціях їх можна отримати».
Читайте У Франківську студенти зібрали понад 30 тисяч гривень на лікування важкохворого хлопчика
Золота середина. «Класичні» студенти, на відміну від другої категорії, над книгами не сплять, але здають усе майже вчасно. А ще десь підпрацьовують, заробляють, та, на жаль, рідко цікавляться чимось, окрім роботи та розваг.
Ігор: «Це майбутні працівники середньої ланки. Їм підійде рутина, вони не думають на перспективу, а університет не шукає у студентах потенціал».
Ірина: «Так, це золота середина. У них є час зрозуміти, що їм подобається, а ще, вони знають, де треба напружитись, а де – можна схалявити».
Активісти. Їх знають в обличчя у багатьох організаціях. Вони всюди встигають і постійно щось організовують. За це їх люблять викладачі, навіть часто закривають очі на прогули.
Ігор: «Зізнаюся, це про мене, я таким і був. У цих студентів найцікавіше життя, вони вміють поєднувати різні види діяльності. Усі мої знайомі активісти зараз успішні, бо свого часу отримали багато досвіду й хороші контакти. Їхня перевага і в тому, що знають свої сильні та слабкі сторони. Втім, у них часто зникає мотивація, бо такі речі або низькооплачувані, або взагалі безкоштовні… Тому, моя їм порада – не здаватись!».
Ірина Стецевич: «Роботодавці завжди звертають увагу на ініціативних людей! Наприклад, у США мінімум рік соціальної активності – це must have (мусиш), резюме без волонтерства вважається неповним».
Бідаки. За цих дітей рішення прийняли батьки. І тепер кожен день навчання для них – трагедія, майбутня професія зовсім не подобається, а піти проти волі рідних духу не стає. Після закінчення вишу найсміливіші починають пошук себе з нуля.
Читайте «Нас називали фашистами». Богдан Томенчук розповів про особливості ЗНО
Ігор: «Консервативне суспільство, батьки транслюють дітям «дух іншого часу», нав’язаний їм колись їхніми батьками. А це призводить до втрати років, помилок, провалу. Треба не боятися жити своїм життям. Діти не завжди бачать варіанти вибору, цим повинні займатись психологи в університеті».
Ірина: «Таких нині все менше, нове покоління голосніше висловлює свою думку завдяки інтернету. Щоб уникнути невірного вибору, треба проходити тести на профорієнтацію та не забувати, що життя у твоїх руках».
Трудоголіки. Ці ледь не з першого навчального дня влаштувались на постійну роботу. Майже не вчаться. Вважають, що гроші потрібні більше, ніж університет.
Ірина: «Цінність диплому щороку падає, шкода батьків, які вклали кошти у цю «корочку». У мене є приклад дівчини, яка хотіла вчитися на дизайнера, але на першому курсі зрозуміла, що система навчання застаріла, залишила університет, пішла працювати дизайнером і щодня вчитись на практиці. Зараз вона значно компетентніша, ніж її одногрупники, і добре заробляє.
А якщо мова йде лише про низькокваліфіковану роботу (офіціант, бармен, вантажник – Ред.), то це не дасть поштовху до розвитку».
Ігор: «Вони зупиняються у професійному розвитку в 18 років, втрачають той час, який треба було витратити на пізнання світу та себе. Потім дуже важко вийти на інший рівень доходу – один мій колишній одногрупник і досі працює у ресторані. В людей бувають різні причини рано починати працювати, але це не означає, що вчитись не треба».
Щасливці. Такі студенти вже знайшли себе, визначилися з майбутньою роботою, вона співпадає зі сферою навчання, тому можуть усе поєднувати, накопичувати знання, досвід, заробляти й мати високі оцінки.
Читайте Українець вступив у 10 вишів США, обрав Гарвард і вчиться на курсі з дочкою Обами
Стосовно цього типу думки експертів зійшлися – цим студентам варто лиш побажати успіху, це вже відповідальні дорослі люди.
Ігор Полич: «На те, як формується особистість, впливає не лише виховання, а й середовище – це те, що ми обираємо, та створюємо собі самі. Майбутнє потрібно планувати довго й детально, бо коли з’являються перші штрихи – шлях назад стає неможливим».
Ірина: «Різноманіття можливостей є для нинішніх студентів навіть проблемою, це такий виклик часу, коли важко визначитись з чимось одним. Є ризик стати спеціалістом «ні про що», знаючи всього потроху й нічого конкретно.
Загалом, треба шукати свою дорогу, кожен крок кудись приведе. Роботодавці готові боротись за хороших працівників, переманювати з інших компаній, підвищувати зарплатню, покращувати умови праці, всі карти – на руках у людей».
