Історія Війна Люди Статті

Майдан, вісім років потому. Згадуємо загиблих героїв Прикарпаття з їхніми рідними та друзями

Google+PinterestLinkedInTumblr
20 лютого минає вісім років як сім прикарпатців назавжди увійшли до Небесної сотні. Богдан Калиняк, Роман Гурик, Ігор Дмитрів, Василь Шеремет, Ігор Ткачук, Сергій Дідич і Михайло Костишин.

Вони вийшли на Майдан та поклали життя за краще майбутнє своїх дітей та України. Нині згадуємо їх разом з рідними та друзями, пише Репортер. Майдан

Не звикли ховати голову

Коломиянин Богдан Калиняк у грудні 2013 року без вагань поїхав на Майдан. Донька Ірина каже, їхня сім’я не звикла стояти осторонь. Тож брат Володимир з батьком міняли один одного на Майдані, допоки на Водохреща Богдан Калиняк не потрапив під крижаний струмінь з водомета. Додому батько повернувся ослабленим, а назавтра помер – за день до свого 53-річчя.

Він пішов з життя 28 січня. Його поховали у рідному селі Велика Кам’янка. Донині односельчани бережуть пам’ять про Богдана Калиняка, приходять до його могили і згадують його добре чуйне серце.

«Ми ніколи не ховали голову, не уникали обов’язків громадянина України й від нашого дому там завжди хтось був. Першої революції 2004 року я вчилася в Києві, то ми, по суті, провели її разом з татом на Майдані. Брат тоді був меншим, то залишився вдома з мамою. А у 2014 році я була вагітна другою дитиною, то від нашої сім’ї були тато і брат, – говорить Ірина. – У грудні тато поїхав на тиждень, повернувся на три дні, поїхав другий раз. Приїхав на Новий рік додому, на Різдво поїхав мій брат. Потім він повернувся і знову поїхав тато. Він був там більше тижня і якраз на Водохреща його полили з водомета. Поливали водою з якимось розчином, в мінус 20, куртка не висихала тиждень. У тата сестра рідна в Києві живе. Він жодного разу не ночував у неї. Міг хіба привезти людей, щоб помилися, посушилися і знов ночував на Майдані, заступав на нічні чергування».

Майдан новини Івано-Франківська

Читайте також: Тисяча добровольців. Як 30 років тому франківські рухівці та армійці готові були стати проти танків (ФОТО)

Навіть за кілька місяців після смерті Богдана Калиняка до їхнього магазину, яким нині займаються дружина Ольга і син Володимир, приходили люди і дякували: за куртку, яку Богдан купив на ринку, за зимові черевики, які роздавав тим, кому треба було найбільше, за щоденну підтримку односельців.

«Немає такого тижня, щоби хтось не прийшов і не згадав тата добрим словом. Донині згадують його ті, кому він допомагав – чи то провести воду до хати чи купити машину. Він мав легку руку, вмів зробити, підказати, порадити, організувати, допомогти фінансово чи морально. І такі випадки не були поодинокими, – каже Ірина Ільків. – У тата на могилі зав­жди є прапор. Останні роки три ми його навіть не міняємо – це роблять люди, приносять квіти, свічки. У татовому селі його пам’ятають і згадують. Для нас ця пам’ять – найцінніша».

Політехнічний коледж, де навчався Богдан Калиняк, щороку влаштовує волейбольний турнір в його пам’ять. У Великій Кам’янці односельці створили музей Небесної сотні імені Ігоря Ткачука та Богдана Калиняка. На їхню честь названі вулиці у селі, висаджена алея, є пам’ятник героям. На фасаді Коломийського політехнічного колед­жу, де навчався Богдан Калиняк, у 2016 році встановили меморіальну дошку.

Загибель розслідували рідні

Сергій Дідич з Городенківщини поїхав на Революцію Гідності з перших її днів. Стояв на барикадах разом з дружиною Галиною. На Майдані був обраний сотником Івано-Франківської сотні самооборони.

Пішов з життя 18 лютого під час наступу «Беркуту». Йому було 44 роки. Сергія Дідича побили «беркутівці», але загинув він під колесами вантажівки, за кермом якої один із протестувальників намагався вирватися з оточення. Ці обставини смерті стали відомими лише після розслідування дружини Галини та сина Андрія. Донині в окремих джерелах вказано, що Сергій Дідич загинув від розриву гранати.

Майдан новини Івано-Франківська

Читайте також: Чотири роки тому на Майдані загинув Сергій Дідич. Фільм-розслідування Громадського (ВІДЕО)

Сергій Дідич заснував туристичний клуб «Золоте Руно» і мріяв розвивати туризм у своєму краї. Був головою районної організації ВО «Свобода», депутатом Городенківської райради.

Галина Дідич спілкуватися з редакцією не погодилася. Донька Ірина в коментарі «Репортеру» у 2017 році згадувала батька як впевненого, стійкого і водночас теплого та люблячого.

Не вдалося зв’язатися з рідними Василя Шеремета та Михайла Костишина.

Василь Шеремет із села Ланчина народився у багатодітній родині, двічі одружувався, мав чотирьох синів, трьох онучок. Останніх 40 років прожив у містечку Березань, що під Києвом. Тут власноруч збудував будинок. На Майдані провів безперервно майже всі три місяці.

До теми: Дружина загиблого сотника Майдану з Городенки віддала 100 тисяч гривень на армію

Отримав численні поранення під час сутичок із «беркутівцями», від чого помер в одній із київських лікарень 7 березня. Похований у Ланчині. Йому було 64 роки.

Михайло Костишин був родом із села Нижній Струтин, що на Рожнятівщині. Найстарший із трьох синів у сім’ї. Закінчив лісотехнічний технікум, у дев’яностих поїхав на заробітки за кордон. З 2005 року жив у батьківській хаті разом із мамою. Створити власну сім’ю йому так і не вдалося.

«З перших чисел грудня вони з найкращим другом Ігорем стояли на Майдані, де примкнули до сотні з Жовтневого палацу, ходили на пікети, чергували вночі на барикадах. Додому приїжджав на декілька днів, аби привести себе в порядок, зігрітися. І коли на Грушевського почали стріляти, жорстоко бити і дійсно була потрібна чоловіча сила, його впертість, сміливість та рішучість не дозволили ховатися по закутках, – пише громадська діячка Євгенія Бардяк у своєму блозі. – Хоч обіцяв матері, що втретє не їхатиме, та повважав, що нема чого втрачати, тому – вперед! Уже з порога гукнув: «Я поїхав». Мама і не очікувала, тому не встигла, як робила це завжди, перехрестити на дорогу…».

Михайла Костишина жорстоко побили у сутичках з «Беркутом». З 27 січня він був на лікуванні у Львові. Пішов з життя 26 лютого.

Ні кроку назад

Односелець Богдана Калиняка Ігор Ткачук вперше поїхав на Майдан у січні. У лютому повернувся знову, але вже востаннє. Він загинув 20 лютого від кульового поранення в голову. Його найменшому синові був лише рік.

Юрій Іваночко з села Саджавка, що на Коломийщині, познайомився з Ігорем на Майдані. Більше тижня вони провели разом пліч-о-пліч на барикадах, спали поряд на кариматах. Каже, одразу відчув, що Ігорю можна довіритись.

«Я був підприємцем і приїхав на Майдан просто подивитися, зрозуміти, відчути, що там діється. Закрив офіс, сів по дорозі в автобус, в якому їхали друзі. Це було неплановано, ніхто вдома не знав, що я їду на Майдан, – розповідає Юрій Іваночко. – Випадково потрапив у бригаду до Ігоря. Познайомився, він мені видався порядним, легко знайшли спільну мову. Він був дуже спокійним, дивився на ситуацію системно, був спостережливим і робив вис­новки з того, що бачив.

Майдан новини Івано-Франківська

Ігор мав твердий характер і жодного разу не дав задню. Коли більшість дивилася, куди відступати, то він дивився вперед, кого першого бити, якщо доведеться.

До теми: Ті, що навіки залишились на Майдані: спогади рідних про Героїв прикарпатської Небесної Сотні

Коли ми виходили з Народного дому, нам сказали, що завтра буде штурм. Питаю, а що робити? А він відповідає:

«Стоїмо. Якщо здамо зараз цей бій, то передамо його своїм дітям і внукам. Маємо розірвати це коло, чого би нам це не коштувало».

За тиждень у Юрія було заплановане весілля, тож він повернувся до нареченої. Ігор Ткачук провів його на автобус. Більше вони не зустрілися.

«Я мусив повернутися. По суті, це мене й врятувало. Фактично Ігора вбили на саме моє весілля, – каже Юрій Іваночко. – Мені подзвонили хлопці, з якими ми стояли разом на Майдані. Після цього вже було не до весілля.

Ігор був налаштований стояти до кінця. Він не був там випадковою людиною. Усе робив свідомо, спокійно дивився смерті в очі. Таких, як він, я бачив небагато. Зараз кажуть: не панікуємо, а готуємося. Ігор був з тих людей, для яких це не просто слова. Я бачив, як він співав гімн. Це для нього була не просто пісня, а щось – як молитва. Майдан – це такі, як Ігор. Він представляв усе найкраще, що було на Майдані».

Після загибелі Ігоря Ткачука у селі Велика Кам’янка люди об’єдналися, аби збудувати дім для його дружини та трьох дітей. Через рік за кошти небайдужих та з допомогою односельців родина отримала новий будинок.

Але загибель чоловіка стала не єдиним випробуванням. У грудні 2019 року водій напідпитку насмерть збив 23-річного сина Євгена, який їхав на велосипеді узбіччям. Від отриманих травм хлопець загинув на місці. Водій навіть не спинився. Розгляд справи всіляко затягувався і, якби не розголос, ще не відомо, чим би закінчився. З максимальних восьми років ув’язнення водій отримав п’ять.

До теми: Майдан нічого не забув. Прикарпатці розповідають про останні дні революції в Києві

«Ігор загинув за краще майбутнє своїх дітей і всіх людей. Мені дуже важливо, щоб люди пам’ятали його. У нашому селі є музей з речами Ігоря та Богдана Калиняка. Наше село вшановує їхню пам’ять як тільки може, хоча фінансування немає, – говорить Марія Ткачук. – А от район міг би краще подбати про це. Чотири роки тому в мене була з ними війна. У Коломиї банер Небесної сотні зірвав вітер. А коли його переробили, він був неточним – з прізвищами тих, кого в Небесній сотні не було, а деяких прізвищ з Небесної сотні не було теж. Не було на банері і всіх фотографій. Я зверталася у міську раду, вони мене посилали в районну раду. Пообіцяли переробити, але так на цьому й закінчилося.

Наша донька Іванка вже доросла. Їй зараз 20 років. Вона все розуміє, знає, бачила в Києві місце смерті Ігоря. А Денис, йому зараз дев’ять, якраз зараз починає ставити запитання. Я йому розповідаю».

Різкий і чесний

Калушанин Ігор Дмитрів загинув 20 лютого від кулі снайпера. Йому було 30 років. Закінчив Одеську юридичну академію. Доглядав хворого батька, поки мати була на заробітках в Італії. Власними руками звів будинок у селі Копанки на Калущині, де мріяв жити та займатися господарством.

Усі знайомі згадують Ігоря як справедливого та щирого патріота. На Майдані він весь час був на барикадах, і коли почалася стрілянина – потрапив у вир подій.

«На Майдан їхали разом із Калуша, ще чекали його, бо він не встигав добратися з Копанок. Нас їхало з Калуша шестеро. Ми їздили шість разів – брали участь у загостреннях, – говорить Володимир Шульга, який товаришував з Ігорем зі шкільних років. – Коли ми востаннє їхали 17 лютого, то вже знали, що людей вбивають. Відкриті протистояння були весь час. Коли коктейлі носиш, каміння носиш, то розумієш, що і в тебе може щось прилетіти.

Того дня Ігор керував «артилерією». Він стояв на бочці і розказував, що робиться за барикадою. А я тримав його бочку і подавав каміння. В якийсь момент почалася двіжуха, барикада впала, міліція почала відступати. І ми ломанулися під міст. Під мостом почулися вистріли і я втратив Ігоря з поля зору. Я так зрозумів, що він біг і не зупинявся.

Майдан новини Івано-Франківська

До теми: У Калуші зняли фільм про героя Небесної Сотні Ігоря Дмитріва (ВІДЕО)

На відео видно, що Ігор щитом захищає людину з гвинтівкою. Він хотів довести ту людину, щоб той когось встрелив. Це була міні-вій­на. Більшість так і загинула, забираючи своїх.

Я бігав там, де складали трупи, шукав Ігоря. Мене не пустили в підвал КМДА, а він якраз там був – потім там його знайшли».

Вісім років по тому майданівці з Калуша щороку збираються, їздять на могилу Ігоря, згадують ті події.

«Він був щирим, говорив людям правду в очі, відстоював свою думку, вступався за слабших і за це страждав, бо не завжди людям правда подобається. Він був різкий хлопець, але чесний», – додає Володимир.

Все одно разом

19-річний франківець Роман Гурик загинув 20 лютого під час зіткнень на Інститутській. Веселий, яскравий, небайдужий студент Прикарпатського університету цікавився екологією, слухав рок і хотів зробити у своєму житті щось велике. Майдан

«Я не зачіпаю тему сина, бо душа мозок і серце цього не витримують. Я можу поговорити про нього лише в тісному колі – з чоловіком чи мамою, навіть дітей стараюся цією темою не зачіпати», – говорить Ірина, мати Романа Гурика. На шлейці її наплічника – значок «Революція гідності», трохи вже обдертий. Каже, не знімає його, відколи з’явився наплічник. Такий самий носить і чоловік.

«Ми живемо далі, бо в нас є ще двоє дітей. Маємо для кого й заради кого жити. У нас багато планів на майбутнє. Одній 15, іншій 13. Вони вже дуже дорослі, – каже Ірина. – Христина – то просто копія Романа, якби їх поряд поставити. Дуже схожі візуально і манерами. Деколи як засміється, аж мороз по шкірі йде. А характером на нього більше схожа Йордана.

Вони пам’ятають його, знають, який він. І в розмові він постійно присутній. Ми є сім’я і те, що одного члена нашої маленької команди немає фізично поряд, нас не зупиняє, ми все одно разом. Багато людей цього не розуміють і ставляться насторожено. Я мама і сама знаю, як мені треба і як мені можна.

Майдан новини Івано-Франківська

Читайте також: “Я виховала Героя не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову”, – мама Романа Гурика

Думаю, йому буде краще, коли він буде бачити, як мама посміхається, ніж мама буде плакати. Хоча й сліз теж вистачає. У нас було два варіанти: або ми в цій тузі потонемо, або рухаємося далі. Ми сіли, проговорили це і обрали свою дорогу. Мої почуття та емоції – це особисте, я з ними справляюся вдома і не хочу нікому показувати.

Ми живемо з ним кожного дня. Він є у мене в житті кожного дня, я з ним говорю, ми згадуємо Романа в розмові. Може, для когось це і є пам’ять, а в нас це такий стиль життя. Ми навчилися з цим жити і так живемо».

Каже, наразі суди так нічим і не закінчилися. Процеси проходять з перемінним успіхом, але тривають. Але Ірина вірить, що час все покаже, і винні понесуть покарання.

«Це дуже довга історія. Але крапка однозначно буде. Нехай навіть через 20 років чи через 50. Але вона буде 100 %, – впевнена Ірина Гурик. – Зараз більше грають емоції і, може, ще хтось боїться щось сказати, бо не відомо, яка буде влада. А там далі вже боятися не буде ніхто. Час – він вирішує все».

Авторка: Ольга Суровська
Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.