«Репортер» уже давно не пробував себе у нових професіях. Цього разу вирішили навідатись до Івано-Франківської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги – відчути все зсередини.
Робоча зміна у працівників станції триває 12 годин. На зміні 17-18 бригад, у кожній по троє людей. Здається багато, однак роботи вистачає всім.
Усе починається з оперативно-диспетчерської служби, саме тут приймають виклики та координують роботу медиків. Також диспетчери розподіляють виклики на «екстрені» та «не екстрені».
«Люди часто вважають, що якщо вони подзвонили на «швидку», то бригада має прибути до десяти хвилин, – каже диспетчер Уляна Гривінська. – Згідно з нормами, це правильно, але вони часто не розуміють, що якщо не вистачає машин, то в першу чергу ми відправимо лікарів до хворого, який потребує цього більше».
За словами медиків, дуже часто дзвонять люди, яким просто бракує спілкування. Їх не так щось турбує, як вони хочуть, аби до них приїхали, наприклад, поміряли тиск і температуру. А в цей же час хтось справді може потребувати невідкладної допомоги. Бувають і такі, що затягують з хворобою до останнього, а це вже може призвести до летальних випадків.
«Якщо людина телефонує до нас вперше, то важливо, щоб вона надала нам базову інформацію про себе. Ми повинні знати, що саме її турбує, симптоми хвороби. Обов’язково треба назвати вік хворого та контактні дані, – говорить диспетчер Галина Шкрібляк. – Якщо хворий до нас телефонував раніше, інформація про нього вже занесена в базу даних. У такий спосіб ми і визначаємо екстреність виклику».
Телефон не замовкає. Поки один диспетчер спілкується з журналістом, інший постійно в роботі: хтось травмувався, у когось болить серце, а хтось просто перепив медовухи.
Після проходження детального інструктажу вирушаємо з бригадою на виклик – у пацієнта біль у животі. Дорогою говоримо про роботу на «швидкій». Катерина Яричківська, лікар сьомої бригади, з посмішкою каже, що працює тут… усе життя. За ці роки бачила багато, одразу й не згадаєш, а тут уже і приїхали.
На щастя, нічого страшного у пацієнта медики не виявили – гастрит, звичайне загострення, яких багато буває під час кожних свят.
«Зазвичай на свята люди, не думаючи про наслідки, їдять і п’ють усе, що потрапляє їм на очі. Звідти й появляються проблеми зі шлунком, а в нас – додаткова робота», – каже Катерина Яричківська.
Повертаємось на станцію. Поки чекаємо на черговий виклик, частують гарячим чаєм і розповідають професійні анекдоти. Наприклад, такий, майже «святковий».
Дзвінок на швидку:
– Доброго дня! Будь ласка, допоможіть! У моєї дружини почалася біла гарячка!
– Які бачите симптоми?
– Та по квартирі білий кінь ходить, а вона його не бачить.
Виклик. Чаювання закінчується. Цього разу пацієнт – десятирічна дівчинка з ускладненням після ангіни. Медики її оглядають та одразу ж наполягають на госпіталізації.
«З ангіною жартувати не можна, а особливо якщо хворіють діти, – каже лікар другої бригади Станіслав Скидоненко. – Дуже часто батьки вважають, що можуть впоратись самі, проте інколи їхніх зусиль недостатньо, потрібне втручання фахівця».
Лікарі «швидкої» не мають права призначати хворим лікування, це робота дільничного лікаря. В їхні обов’язки входить оглянути пацієнта і надати першу допомогу. Якщо ж хворий потребує госпіталізації, то «швидка» має доправити його до лікарні з попередньо поставленим діагнозом.
Наступний виклик. Їдемо з першою бригадою, лікар Галина Пащенко. В якоїсь бабусі проблеми із тиском. Жінка виявилась дуже жвавою, незважаючи на підвищений тиск і похилий вік – 84 роки. Жартувала, навіть подарувала медикам свій вірш!
Після огляду Галина Пащенко дає настанови хворій та її рідним. Особливу увагу звертає на те, що бабуся вже не має сил бігати по поліклініках, тому потребує регулярного огляду дільничного. Обов’язковими також є записи про огляд пацієнта та про призначені препарати.
«Такі записи нам дуже допомагають в роботі, бо коли приїжджаємо на виклик, то вже знаємо, чим людина хворіє, які препарати приймає, що могло спричинити погіршення самопочуття», – розповідає Галина Пащенко. Також, за словами лікаря, коли вони прибувають разом з міліцією на констатацію смерті (на жаль, таке теж буває), то наявність цих записів дає можливість міліціонерам практично одразу встановити причину, а родичам – уникнути можливих проблем…
На станції «швидкої» починається перезмінка. Кожна з бригад мала як мінімум по сім викликів. День був важким, але вдалим – усім допомогли, усіх врятували.
