На фестивалі хліба в Івано-Франківську до подружжя Пашиних із Краматорська вишикувалася ціла черга – і не лише журналістів, пише ukrinform. Олена та Олексій Пашини приїхали з Краматорська рік тому. Їх історія подібна на тисячі тих, які розповідають біженці. Втім, це подружжя вирізняється особливим оптимізмом і сміливістю. Вже хоча б тому, що «живий хліб» їхнього виробництва, представлений на «Святі хліба», ніби нагадував франківцям, що українці з Донбасу живуть серед нас.
– Я вже рік вважаю себе франківчанкою. Ми приїхали сюди з Краматорська, коли там почалась війна. Тоді ми вирішили, що не варто ризикувати і жити там, де вбивають людей. Ми хочемо миру, а тому зібрались і приїхали сюди. Нас чудово зустріли. Орендуємо собі квартиру. У нас багато знайомих і друзів, яких ми нажили вже тут, і тішимось цим. Донька вступила до ліцею, син пішов у школу, ми з чоловіком працюємо.
– Ви пекарі?
– Ні. Це наша перша спроба взяти участь у таких заходах. Я печу хліб для своєї родини. Чоловік запропонував представити випічку на святі. Я погодилась, і ми з радістю ділимось тим, що вміємо. Тут у нас три види хліба. На столі – не більше сотні буханочок та здобних булочок. Усе я спекла в орендованій квартирі. Працювала день і ніч перед святом. Завершила о сьомій ранку. Тісто – особливе – без дріжджів, це так званий «живий хліб».
– Чоловік теж помагав?
– Він займався оформленням ятки. Олексій – професійний дизайнер. Для мене це теж хобі. Я працюю програмістом. Але випічка мене захоплює: можу пекти безкінечно.
– У вас є особливі рецепти?
– Не повірите. Найсмачніший і найпростіший рецепт – це борошно і вода. Якщо є хороші руки та гарний настрій, вийде чудовий хліб. З борошна й води я роблю закваску, а тоді печу хліб. Він має легкий кислуватий присмак і надзвичайно смачний. У родині ми зберігаємо його до тижня. На Великдень у такий спосіб я пекла пасочки для батьків, які залишились у Краматорську. Мама розповідала, що вони не черствіли більше місяця. Ця випічка ще й корисна.
– Як довго ви займаєтесь цим хобі?
– Два роки. Перший рецепт знайшла у мережі Інтернет. Щось виходило, щось – не дуже. Почали експериментувати. Тепер до хліба я додаю насіння льону – виходить смачно.
– Ви не думали започаткувати пекарську справу?
– Поки ні. Сьогодні ось хочемо вивчити попит на наш хліб. Думаю, якщо людям сподобається, може й займусь цією справою більш серйозно. Для чоловіка це залишиться хобі. Він поки не готовий покинути роботу.
– Багато переселенців з Донбасу бідкаються, що не можуть працевлаштуватись. Що б ви порадили своїм землякам?
– А знаєте, ми не вважаємо себе переселенцями. Лише – українцями. Але з цього приводу маю чітку позицію: якщо мені і моїй родині потрібні гроші, я буду працювати на будь-якій роботі, що запропонують.
– Ви спілкуєтеся зі своїми земляками?
– Майже ні. Не довелось познайомитись. Але ми пізнали чудових людей в Івано-Франківську й усім задоволені.
Олена поспішала до покупців. Її хліб, справді, смакував багатьом. Подружжя не втомлювалось розповідати про свої секрети випічки, пакувати хліб навіть у подарункові пакети з квітами і пригощати ним усіх небайдужих. Щирість цих людей творила свято. А поруч, на фестивальній сцені, вручали нагороди іменитим пекарям та керівникам підприємств.
Comments are closed.