Щороку третього четверга травня українці відзначають День вишиванки. У цей день кожен свідомий громадянин одягає вишивану сорочку, адже вишивка вже здавна стала символом єдності, символом боротьби й перемог.
Її закопували в землю, щоб передати наступним поколінням, переховували в Сибірах або ж як найдорожчу річ обмінювали у важкі часи на кусень хліба, пише Репортер.
Нині чимало зразків вишивки зберігається у музейних колекціях. Є вони і в історико-етнографічному музеї «Берегиня» в Бурштині. Сама його назва говорить про збереження. Тут можна побачити унікальні експонати опільської культури: жіночі строї, чоловічі сорочки, вишиті рушники, подушки, килими, давні фотографії та інші побутові речі. У всіх них своя історія. Деякими з них поділилися з Репортером директор музею Богдана Лисенко і працівник закладу Галина Шибівська.
«Хай живе Україна» і вишивка на чорному
Один із перших привертає увагу рушник «Хай живе Україна», вишитий 1925 року. Спрезентувала його мешканка Бурштина Ганна Ісманицька. Та насправді їх було два. За радянської доби один глибоко переховували в скрині між одягом, на другому авторка роботи Юлія Хованець, мама Ганни Ісманицької, випорола дві перші літери у слові «Україна». Справа в тому, що до Хованців заходила жінка на ім’я Рая. Вона приїхала зі Східної України в пошуках роботи. Отже, хай живе Раїна, тобто Рая. На жаль, родичі так і не відшукали той рушник.
Драматичною є історія іншого вишитого рушника переселенської родини Худоб’яків. На одному краї вишитий тризуб, на другому – золотистий лев на синьому фоні. Його вишила жінка, яка на час переселення сім’ї вже померла. Чоловік з дітьми знайшли притулок у селі Різдвяни, що на Тернопільщині. У 1949 році в селі вбили секретаря райкому партії Богданова. Є версія, що це була провокація, яка й спричинила до примусового вивезення половини мешканців до Сибіру. Не оминула ця трагедія і родину Худоб’яків. Знову взяли із собою в дорогу мамин рушник. Коли через роки родина повернулася із заслання, передали його на зберігання до музею «Берегиня».
Цікавим експонатом є жіноча запаска з тризубами зі села Лучинці Рогатинського району. За розповідями Богдани Лисенко, щоб одягти цю запаску до церкви, її власниця в радянський час мусила ті тризуби випороти. Та згодом, коли почалися арешти й виселення до Сибіру, знову їх вишили, хоч запаску довелося зберігати на дні скрині.
Впадає у вічі й патріотичний обрус на скриню. Посередині вишитий тризуб, а з однієї сторони вишитий напис «Вишивала року 1937», а з іншої – вишиті перші рядки гімну. Працівники музею вважають, що цим обрусом навряд чи застеляли скриню, швидше за все ретельно переховували.
Цінним експонатом є вишита сорочка районного провідника ОУН зі села Дем’янів Бурштинської ОТГ Степана Слободяна. Він під час облави підірвав себе гранатою у криївці на Касовій горі.
Надзвичайно цікавим є клаптик домотканого полотна. На ньому дата 1918, тризуб, який підтримують два леви в коронах, а зверху великими літерами червоними й чорними нитками вишито «Воля або смерть». Як розповіла Богдана Лисенко, ймовірно ця картина перегукується з подіями 22 січня 1918 року – днем Злуки, коли українці Сходу і Заходу взялися за руки. Адже вишила її сучасниця тих подій Марія Лапчак зі села Діброва, що на Рогатинщині.
На вітринах музею можна побачити й серветку, яка ледь тримається купи. Її в тюрмі вишила Галина Мрочко з Бурштина. Як і сотні її земляків жінку арештувала радянська репресивна машина. Не маючи ниток, порола їх із власного одягу і з пам’яті вишивала узір Полуботка (був популярний на чоловічих сорочках). Після тюрми опинилася на засланні, де, одягаючи єпатрихіль, правила для засланців Службу Божу. До слова, ця єпатрихіль, також зберігається у музеї.
Читайте: Етнохаб у Прокураві покаже багаті традиції одного села (ФОТО)
Серед експонатів є і вишита сорочка чорними нитками відомої письменниці й поетеси Марти Гай (Галини Голояд), яка була ще й зв’язковою УПА. Її заарештували на вулиці, коли йшла на зв’язок до генерала Романа Шухевича. Після 15 років таборів оселилась в Бурштині, де вела активну просвітницьку діяльність. Про її життя в місті свідчить меморіальна таблиця на одному з будинків. Працівники музею розповідають, що Марта Гай вишила сорочку собі в останню путь, але в ній її чомусь не поховали. Померла вона в Києві.
Куточок зі старовинними вишитими краватками в музеї вражає своєю колористикою. Колись ці ексклюзивні чоловічі аксесуари були досить поширеними на Прикарпатті й підкреслювали елегантність власника. За словами Галини Шибівської, вишиті краватки були доповненням як до вишиванки, так і до буденної сорочки. Є в музейній колекції і краватка батька пані Галини.
Авторка: Юлія Марцінів
