Євреї – серцем і очима українців

У суботу та неділю (6-7 листопада) на сцені облмуздрамтеатру імені Франка відбулася прем’єра вистави «Тев’є-Тевель» (за Шолом-Алейхемом та Георгієм Горіним). Містечкові єврейські танці, тужливі мелодії, історія та філософія вигнанців-євреїв, сміх і сльози, любов і туга…

Тягне свій візок з молоком сільський молочник Тев’є, розмірковуючи над звичними для кожної людини проблемами: як навести лад у великій родині, як видати за порядних людей п’ятеро дочок, як заробити більше грошей. Різних людей зустрічає він на своєму шляху, по-різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев’є приводить у свою сім’ю, закінчується від’їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслали її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м’ясника Лейзера, виходить за бідного кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев’є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника – Бога, сподіваючись на краще.

Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев’є навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність і логічність життєвого кола.

Ідея бажаного та недосяжного вплетена у трагікомічний жанр. Як зазначив напередодні прем’єри режисер вистави Микола Яремків, п’єса за своєю структурою персонажів дуже чітко і точно лягла на акторський ансамбль театру. До речі, попри те, що за плечима режисера Яремківа більше сотні вистав, цю він назвав іспитом на зрілість та майстерність як для нього, так і для акторів.

Людина, її космос, внутрішня свобода і свобода вибору – це те, над чим вистава змушує і запрошує замислитися. У спектаклі – різні життєві ситуації, різні форми відступництва. Але людина відповідає сама за себе і ніхто інший в цьому не може зарадити. Така філософія.

Як відзначив рабин Івано-Фран­ківщини Мойша-Лейб Колесник, актори зіграли максимально прав­диво. Також він наголосив: «Для нашої єврейської громади ця вистава – неабияка подія, навіть попри те, що справжніх євреїв залишилось у місті лише близько двохсот».

Щодо Рабина у виставі, то ця найповажніша роль дісталася корифею театру, народному артистові України Володимиру Родю. До речі, зацікавлені глядачі-театрали після перегляду вистави підходили до нього й запитували про враження, плутаючи актора з Мойшею Лейб-Колесником.

Кажуть, що найкращий партнер актора – успіх. Проте до нього треба йти: багато в чому себе обмежувати, занурюватися у внутрішню роботу, пропускати роль через себе. Так ствер­джують і маститі актори, і молоді.

«За репетиційний час я був неначе у капсулі, – говорить заслужений артист України Олександр Шиманський (у виставі – Тев’є-Тевель). – По-іншому просто неможливо, відволікатися не маєш права. На глядача треба впливати – психологічно, емоційно, давати йому заряд. Цим театр і цінний».

За своє життя Шиманський зіграв більше 150 ролей. Проте тішиться, що цією долучився до когорти великих акторів, серед яких: єврей Міхоелс, росіянин Леонов, українець Ступка. Як зізнався Шиманський, він з кожною репетицією відкривав для себе світ євреїв. Так, він вперше відвідав синагогу саме тоді, коли разом з акторами побував на консультації у місцевого рабина Мойши-Лейб Колесника, який підказував як правильно трактувати і впроваджувати єврейські закони і традиції у виставі.

Словом, не лише для акторів, але й для глядача відкрився незнаний раніше, суголосний з українським світ. Начебто знаємо про євреїв багато, але насправді, як виявляється, практично нічого. Чи багатьом відомо, наприклад, що за останні 20 років зі Станиславова-Івано-Франківська виїхало близько 80 % євреїв. Що ж, залишається сподіватися, що ця вистава відкриє нам, городянам, нову-стару сторінку історії міста, яке колись населяли, розбудовували, окультурювали євреї, поляки, вірмени, українці.