У селі Глибівка, недалеко від Богородчан, є ферма, де вас зустрінуть, як своїх. Усе розкажуть та покажуть. Ферма Захарчук, бо господар Михайло Захарчук, – то як Ноїв ковчег. Тут голубів 25 порід, свійських птахів з 45 видів, кроликів чотири породи. Є ще кози, корови, поросята, бджоли, орел та навіть страуси.
А в Богородчанах є магазин, де можна купити все, що тут вирощують. Родзинкою є «молокомат» – звідки можна набрати свіже охолоджене молоко, бачив Репортер.
Уроки на фермі
Вибратися з міста на вихідних ближче до природи – завжди дуже добра ідея. А на ферму, де можна з цікавістю та користю провести час – й поготів. Головне не проґавити поворот до села Глибівка. Він замаскувався десь між деревами пофарбованої у жовтогарячі кольори лісосмуги. А далі прямою дорогою до центру села, потім поворот перед сільрадою і вгору виїдете прямісінько до ферми.
Михайло Захарчук, каже, любить, коли приїздять гості, а особливо з дітьми. Він залюбки проводить екскурсію, водить по території й розказує про все, що тут робиться, хто тут живе, хто працює.
Я пускаю людей, а чому ж ні! За те гроші не беру, – усміхається Михайло Захарчук. – Люди хочуть подивитися – будь ласка. Хтось заїхав і сподобалося, далі комусь переказав, і вже ті дзвонять й питають, чи можна і їм приїхати. Я постійно на місці – й у свята, і у неділю, бо на фермі завжди є робота. Школярі часто приходять з навколишніх сіл – уроки тут проводять.
Показує, що спеціально зробив для них альтанку, аби зручно було. Хоч, каже, вони люблять коцики стелити на траву і там собі сидять. Малюють, ліплять чи щось читають.
Показує пластилінові фігурки тварин, які діти побачили на фермі та подарували господарю. Пан Михайло все зберігає. А дітям дарує пір’я страусів чи фазанів.
Триматися важко
Це мінігосподарство Захарчук заснував кілька років тому. Хоч, каже, на фермі – з дитинства. Його батько все життя працював у колгоспі, то він малим часто бував з ним.
До того, як відкрити свою справу, він багато років працював в одному агрохолдингу. Каже, пішов звідти, бо фірма почала неправильно ставитися до людей.
Я почав їм претензії виставляти, бо обіцяли дорогу, а не зробили. Під’їзду до полів не було, – каже фермер. – Людей відстоював. Коли там був керівником, то було 49 працівників, а зараз 9. Нащо їм місцеві? Краще чужого взяти, якому буде все одно, якою хімією кропити поля.
За словами Захарчука, його господарство вже чи не єдине у Богородчанському районі. До того, каже, було у кожному селі. Зізнається, що і йому зараз не так легко втриматися.
От, спеціальна плівка – минулого року купував за 9000, а цього року коштує вже 17000, – розказує Захарчук. – Ціни на все підросли удвічі, а ціна молока, яка була минулого року така і зараз – 11-12 гривень за літр. Нині вода дорожча за молоко. Впала і ціна на м’ясо, аби здати. Було 90, а зараз – 70. Але намагаюся триматися, бо людям робочі місця, і хочеться давати екологічно чистий продукт.
На його фермі працює вісім людей – усі місцеві. Знайомить зі своїм незамінним працівником – Василем Нечаєм. Каже, він тут за чотирьох, бо ветлікар, зоотехнік, обліковець і молоко відправляє. Пан Василь біжить у корівник, бо там зараз корова народжує теля.
Для душі
Біля альтанки клітка з папужками. Тут 16 різнокольорових пташок породи какарик. Далі клітки з павичами, фазанами та декоративними курочками.
Пан Михайло веде в яблуневий сад до голуб’ятників. Пригощає соковитими яблуками одразу з яблунь.
Читайте також: За узорами прабабусь. Як косівська «Ґушка» відновлює традицію ліжникарства (ФОТО)
Маю 25 видів голубів, – хвалиться фермер. – Тут ще павичі, півень Йокогама. Бідака, один лишився. Треба йому курку найти. У нього хвіст росте до півтора метра. Усіх цих птахів я на ринках купував. До війни проводилося багато, то я там купував свійську птицю для бізнесу, а ці – для душі. Мені це подобається.
Від маленьких птиць переходимо до великих. Четвертий рік у Захарука живуть три сім’ї страусів. У кожній – самець і дві самки. Розказує, що одних купив у Тернополі, а інших у Надвірній.
Два роки підряд гарно неслися, – каже Захарчук. – Минулого року мав зо 200 маленьких страусів. У нас на території для цього є інкубатор. Але цього року може з 20 яєць є. Думаю, це через стрес. Вони у лютому якраз мали закладати яйця, але, думаю, війна на них також вплинула.
По сусідству зі страусами є кролятник. Тут чотири породи: «Бургундські», «Каліфорнія», «Полтавське срібло» та «Панон».
А тут чорнобурка, – пан Михайло веде до кліток з лисицями. – Їх у Польщі багато розводять. Товариш знайомого звідти привіз і розводив. Мав понад тисячу. Від них дуже запах. Люди обурювалися, тож він їх почав забивати, бо не мав де діти. Я до нього якось приїхав за клітками. Стало шкода тварин і забрав кілька, аби не забив. У природі вони не виживуть, бо народжені у клітках, а тут їм добре – їдять м’ясо, корм купую.
На фермі також живе орел. Його пан Михайло також, можна сказати, врятував. Розказує, що хлопчина один приніс у січні маленького. І Захарчук орла з пінцета годував рибою.
Ця порода у нас не водиться, – розказує фермер. – Це самець. Їх учать, аби фотографуватися з туристами. Його мали віддати десь на море. Я кажу тому хлопцю: «Давай мені орла, не віддавай туди. У мене він краще буде жити». Для нього роблять більший шестигранний вольєр. Він буде жити на території Парку історії Землі Underhill у селі Підгір’я, де мамонти.
До теми: Не страшний делікатес. На Коломийщині вирощують равликів, яких можна їсти (ФОТО)
Ще на території «для душі» – є вулики. Окремо великий вулик-вагончик з лежаками – тут апітерапія. Захарчук має 20 сімей бджіл. За ними, каже, доглядає заслужений пасічник. З пасік мають смачний мед.
Для бізнесу
Це інша частина ферми. Тут ангари з поросятами та коровами, загороди зі свійською птицею та козами. Маленькі й геть ручні козенята лізуть через паркан і даються гладитися.
Ну, що там? – відволікаючись від козенят, Захарчук питає у свого ветлікаря Василя Нечая.
Бичок, – коротко відповідає той. Ай, – якось розчаровано реагує Захарчук. – Бичок, – то лише м’ясо, а теличка – далі й далі.
На фермі з пів десятка корів породи “голштин чорно-рябий”. Пан Михайло розказує, що зараз в день надоюють 21 літр на корову. Хвалиться, що мають одну рекордсменку, яка дає 39 літрів.
Читайте також: Сир у чані й дегустація на горищі. Верховина збирає гурманів (ФОТО, ВІДЕО)
Щодня надоюємо 1 200 літрів молока, – Захарчук продовжує екскурсію у корівнику. – Молоко чисте, корови здорові й доглянуті. Перед доїнням вим’я миють спеціальною піною, витирають одноразовими рушниками. Після доїння вим’я змащують йодом, аби грязюка не заходила, аби мастити не робилися. Це все вручну.
Є й доїльна лінія, Захарчук показує, що з молокопроводу, через фільтри, молоко надходить у спеціальний бачок. Тому їхнє молоко дуже чисте.
Звідси відкачуємо у холодильник, де охолоджуємо до 4 ℃. Щодня два бачки веземо у наш магазин і продаємо. А решту – на молокозавод, – каже господар.
Поки «надоїться» повна банка
Цікаво, що свіже молоко можна купити з автомата – “молокомата”, як називає його Михайло Захарчук. Він стоїть у сімейному магазині «Фермер» у Богородчанах.
Цей автомат я побачив у товариша-фермера в Литві, – розказує чоловік. – Він ними вже не користувався і я в нього відкупив. Йому вигідніше молоко на завод здавати. У нас поки не так. Молокозавод дає 11 гривень за літр, а я в магазині продаю по 20 гривень.
За словами Захарчука, щодня в магазині реалізують 100-150 літрів молока. Люди беруть, бо це зручно.
От, заходить пан Василь – він постійний клієнт. Має з собою трилітровий слоїк. Ставить порожню тару в апарат, кидає гроші, натискає кнопку.
Гуде. Корова вже доїться. – жартує чоловік. Чекає поки «надоїться» повна банка і йде додому.
Усе, що є магазині – з ферми Захарчуків. Тут, крім молока, і свіже м’ясо – кролятина, свинина, яловичина. Яйця курячі, перепелині, страусині. Є мед, домашній сир, яблука.
Ковбаси – з нашого м’яса, – запевняє Михайло Захарчук. – Варену ковбасу чи сардельки самі робимо. Даємо туди 50 на 50 свинного м’яса та яловичини. Усе натуральне. Готуємо вареники, салати, холодець. Можна і додому взяти, і тут перекусити.
У магазині керує дружина пана Михайла – Марія. Каже, усі, хто побував на фермі та побачив, як усе працює, потім повертають у магазин і стають їхніми клієнтами.
Авторка: Світлана Лелик
Фото: Юрій Паливода
