Історія Статті Фото

Століття наїздів. Як поляки справилися з татарськими набігами на Прикарпаття

Google+PinterestLinkedInTumblr
Якщо говорити про війни, то XVII століття пройшло для нашого краю під знаком півмісяця. поляки

Його регулярно спустошували татари, які забирали до Криму тисячі полонених. Поляки боролися з нападниками і навіть мали певні успіхи, пише Репортер.

Бій за прапор. Картина Юзефа Брандта
Битви на Волоському шляху

Татари нападали дуже часто, бувало і п’ять (!) нападів за рік. Дивлячись на мапу, хочеться спитати, як їм щоразу вдавалося з’являтись тут несподівано – і це за тисячу кілометрів від Криму?

Річ у тім, що між півостровом і Галичиною лежало князівство Молдавія. Його господар, як і кримський хан, був васалом турецького султана, а їхні володіння фактично становили частини Османської імперії. Тому татари безперешкодно проходили молдавськими землями, до складу яких входила й Буковина, яка ме­жувала з Покуттям. Зосередившись напроти прикордонного Снятина, кримчаки починали набіг.

Маршрут, яким рухалися загарбники, прозвали Волоським шляхом (волохами раніше називали молдаван), хоча самі кримчаки називали його Золотим, адже там завжди було що грабувати. Історик Олександр Чоловський залишив його детальний опис. «Від Снятина, через Коломию, Тлумач і Тисменицю, той шлях доходив до Чешибісів, тобто Єзуполя. Тут він поділявся на два напрямки. Головний – через Бурштин, Рогатин і Бібрку – провадив до Львова, інший вів на Галич, Калуш, Долину, Стрий до Дрогобича, Самбора і далі».

Головною метою набігів були полонені, тобто ясир. Татари греб­ли всіх: дівчат продавали в гареми, жінок брали для хатньої обслуги, чоловіків відправляли на галери, а хлопчиків віддавали на виховання до яничарських казарм. Протидіяти нападникам було важко, адже їхніми основ­ними козирями були раптовість і швидкість. Доки поляки збирали війська, татари встигали зробити свою чорну справу і втекти із здобиччю до Молдавії.

Читайте: Прикарпаття батальне. Які битви відбувались на території області

Першу серйозну поразку кримчакам завдав Станіслав Конецпольський у битві під Мартиновим. Він займав посаду гетьмана польного коронного, в обов’язки якого входило пильнування кордонів. У червні 1624 багатотисячна орда ногайських татар під орудою Кантемира-мурзи перейшла кордон біля Снятина і через Стрий рушила в бік Перемишля. Там вони розбили кіш (табір) й розпустили легкі загони-чамбули для грабунку.

Тим часом гетьман збирав війська і незабаром під його прапорами були 5000 вояків. Коли розвідка доповіла, що татари вертаються, Конецпольський вирішив їх перехопити. Біля Мартинова (тепер село Новий Мартинів Галицького району) він поставив укріплений табір.

19 червня наблизилась орда. Гетьман побоювався, що татари не приймуть бій та переправляться біля Галича, тому наказав відходити до Поплавників. Кантемир, який мав прізвисько «Кривавий Меч», мав значну перевагу в людях і атакував поляків 20 червня 1624 року. Відбивши наступ, Конецпольський контратакував кавалерією. Татари не витримали та вдалися до втечі. Погоню очолив ротмістр Стефан Хмілецький, який наздогнав неприятельський табір і звільнив бранців. Розсіяних по лісах татар добили місцеві селяни. Врятуватись вдалося лише Кантемиру з 20 вершниками.

Гетьман Конецпольський звільняє полонених біля Галича. Картина Генріха Родаковського

Ще одна переможна битва відбулась 9 жовтня 1629 року біля Бурштина. Її ще називають битвою під Гнилою Липою. Тоді вже знайомий нам Стефан Хмілецький разом з запоріжцями гетьмана Грицька Чорного знову перехопив орду Кантемира-мурзи, яка поверталась з набігу на Белзьке воєводство.

Біля Бурштина дорогу їм заступило двотисячне польсько-українське військо. І не просто заступило, а розтрощило головний семитисячний татарський загін. Під час бою загинув син Кантемира, а рідний брат потрапив у полон. Переможці звільнили 10000 християнських бранців, серед яких було багато шляхтянок.

Три перемоги під Калушем

Під час Хмельниччини великих битв на Прикарпатті не було. Лише повсталі селяни Семена Височана попалили панські маєтки, після чого відступили разом з козаками на схід.

У 1672 році спалахнула польсько-турецька війна, яка супроводжувалася масовими вторгненнями кримчаків. Після падіння Кам’янця-Подільського на землі Руського воєводства рушила орда хана Селім Гірея. Історик Іван Тимів пише, що кримчаків було 30-45 тисяч і вони розділили свої сили на три коші – у Немирові, Комарному й за Дністром. На Покутському напрямку діяв наймолодший татарський полководець Аджі Гірей, що мав близько 10000 вершників.

Загарбникам протидіяв тритисячний загін польського гетьмана Яна Собеського. Він по частинах розгромив татар на Львівщині, після чого взявся зачищати Покуття. Ординці зупинились на відпочинок біля села Петранка, що біля Рожнятова, і поляки змогли перехопити їх. Разом із гетьманом було лише 1500 кавалеристів, але він вирішив дати бій.

Читайте: Перші польські поштівки. Як виглядав непарадний Станиславів (ФОТО)

Собеський розробив оригінальну тактику, коли спочатку виступала невелика частина війська, яка відволікала ворога, після чого з іншого напрямку атакували головні сили. 14 жовтня відбулась битва під Петранкою (інколи її називають битвою під Калушем). Татари не витримали натиску і повтікали до лісу, кинувши весь ясир. Після перемоги звільнили десь 10000 полонених, більшість з яких були діти. Їх доправили до сусіднього Калуша, де пізніше Собеський збудував притулок. У документах тих дітей називали «калуськими сирітками».

Є версія, що золотий півмісяць на гербі Калуша з’явився саме після цієї перемоги.

Відбиття ясиру. Картина Артура Гротгера

У 1675 році під Калушем поляки знову розбили татарський загін. Академік Володимир Грабовецький пише, що тоді переможців очолював засновник Станиславова – воєвода Київський Андрій Потоцький.

Третя битва на Калущині відбулась 1676 року. Тоді велика турецька армія разом з татарами взяла в облогу Станиславів. На допомогу рушив король Ян Собеський. 24 вересня під Войниловим польський авангард зустрів і розгромив татарські чамбули. Втім, за ними рухалися головні турецькі сили, що зняли облогу зі Станиславова. Король відступив до селища Журавно, що на Львівщині. Після важких боїв, які нікому не принесли перемоги, сторони уклали мир.

Останній татарський набіг на Галичину відбувся у січні 1699 року. Після того кримчаки Покуття не турбували. Натомість сюди, як по свячену воду, повадились москалі.

Сутичка конфедератів з російськими військами. Картина Вацлава Павлішака
Від Солотвина до Підпечер

Наступне століття теж не було спокійним, але серйозних битв на Прикарпатті не було. Так, сюди заходили іноземні війська та загони ворогуючих магнатів, втім, бойові дії обмежувалися маневруванням, здобуттям міст – до великих боїв не доходило.

Скупі відомості про одну сутичку подає Садок Баронч у своїх «Пам’ятках міста Станиславова». У 1768 році спалахнуло повстання польських магнатів проти проросійськи налаштованого короля Станіслава Понятовського – відоме як Барська конфедерація. Прикарпатська шляхта симпатизувала повстанцям. Король попросив про допомогу імператрицю Катерину ІІ, і та направила в Польщу війська. Після поразки під Підгайцями організований опір конфедератів у Галичині був придушений, і повстання перейшло у фазу партизанської боротьби.

Москалі тоді без проблем зай­няли Станиславів, де поставили свій гарнізон. Баронч пише, що місто захищав ротмістр Твардовський, який раніше служив у війську канівського старости Потоцького. Зі своїм загоном він відступив до передгір’я Карпат, але там його наздогнав кавалерійський загін росіян. У сутичці під Солотвином Твардовський був важко поранений і за кілька годин помер. Незадовго перед смертю ротмістр закопав свою єдину гармату десь біля Надвірної.

Читайте: Вересень 1939 і перші совіти у Станиславові: згадує Андрухович (ФОТО)

Після переходу Галичини під владу Австрії війни на наших теренах майже припинились. Протягом ХІХ століття краєм прокотилась єдина австро-французька війна 1809 року. 26 червня місто захопили союзники Наполеона – польські стрільці Великого герцогства Варшавського. Місто здалося без бою, але біля корчми, що навпроти єврейського цвинтаря (тепер там кінотеатр «Космос»), сталася сутичка. Там засіли 50 австрійських піхотинців і 30 гусар, які зачали стрілянину. Після короткого бою піхотинці здалися, а гусари втекли.

На початку липня австрійці отримали підкріплення і повернулись. На полі під Підпечерами відбувся короткий кавалерійський бій. Поляки зазнали поразки, втратили кілька десятків полоненими й відступили до Микитинців, а потім і до Львова.

А далі на Прикарпатті було відносно тихо аж до Першої світової війни, про яку «Репортер» писав уже багато разів і, певно, напише ще, але якось пізніше.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.