На стометрівці, біля крамниці «Філателія», вже довший час місцеві художники виставляють свої роботи. Серед них багато видів Івано-Франківська, які мають попит у туристів. Цікаво, а що малювали тутешні митці років 70 тому? «Репортер» провів невеличке мистецтвознавче дослідження і склав добірку картин зі станиславівськими пейзажами.
Художник із чеським корінням
Ми починаємо нашу розповідь з міжвоєнного періоду, але це не значить, що за Австрії у Станиславові не було художників, які малювали рідне місто. Просто нам невідомі їхні картини. Поки що невідомі.
Полум’яний ювілей. 150 років тому сталася Мармулядова пожежа – усі деталі (ФОТО)
Найдавніші роботи, які вдалося відшукати, належать пензлю Еміліана Дубрави (1889-1948). За національністю він був чех, і деякі дослідники називають його Доубрава. Він закінчив Краківську академію мистецтв і з 1913 року мешкав у Станиславові, працював учителем малювання у Першій державній гімназії. Був активним членом мистецького об’єднання «Оріон», часто брав участь у виставках. Залишив по собі вагомий слід на теренах Прикарпаття – створював інтер’єри залізничного вокзалу в Татарові, розписував костел Святого Йосифа на Майзлях, є співавтором офіційного герба Станиславова, затвердженого у 1938 році. Мешкав у власному особняку на розі вулиць Чорновола і Сорохтея.
У каталогах виставок Дубрава оцінював свої роботи від 30 до 200 злотих. У другому томі «Енциклопедії Львова» поміщена його акварель «Вулиця у Станиславові», датована 1935 роком (№ 1). Вона відповідає теперішній вулиці Труша, а в його часи звалася Божничою, адже вела до головної синагоги.
До найвідоміших робіт художника львівський мистецтвознавець Юрій Бірюльов відносить картину «Вірменський собор у Станиславові» (1938 рік). На одному вірменському сайті представлена добірка фото старовинних інтер’єрів та зовнішнього вигляду храму. Серед світлин є чорно-білий малюнок із фасадом костелу. (№ 2) Цілком можливо, що його автор – Еміліан Дубрава.
Ребус від Розмуса
Сучасником пана Еміліана був художник Геза Розмус (1898-1980). Народився у Будапешті, жив у Львові, вчився у Варшаві. У 1920-х доля закинула молодого художника до Станиславова, де він викладав мистецтво у середній школі.
Зелені бракувало завжди. Парки і сквери старого Станиславова
Найбільше йому давалися коні й батальні сцени. Значну увагу приділяв і карпатським опришкам – збереглись його полотна «Довбуш» та «Розбійники», де лісові хлопці нападають на панську карету. Належав до спілки мистців і шанувальників мистецтва «Оріон». За перших совітів творчість Розмуса сподобалась партійному начальству, і художника забрали до Львова викладачем художнього училища. Після війни працював у інституті прикладного та декоративного мистецтва, паралельно писав картини, присвячені козакам та повстанню Богдана Хмельницького. У 1957 році перебрався до Польщі, у Лодзь, де й помер.
У Музеї мистецтв Прикарпаття зберігається олійне полотно, яке Геза Розмус написав у 1936 році (№ 3). У каталозі воно значиться як «Краєвид м. Станіслава», хоча точніше було б писати «Станиславова», оскільки так наше місто називалось до приходу більшовиків. Коли дивишся на картину, краєвид здається ніби знайомим, але точно встановити локацію важко. Можливо, це Леонівка, в районі вулиці Тарнавського чи десь поблизу вулиці Матейка, а може, дільниця уздовж Лепкого. Цілком вірогідно, що тих будинків вже нема, адже пройшло 80 років, і місто пережило кілька хвиль забудов. У будь-якому разі пан Розмус підкинув краєзнавцям цікаву задачку.
Дивні смаки Сорохтея
Серед митців, які тут згадуються, найвідоміший – Осип Сорохтей (1890-1941). Про його творчість написано багато статей, вийшов пишний альбом з репродукціями. В енциклопедіях зазначається, що він «український маляр, графік, карикатурист, педагог». Хоча, його мати була полькою, а батько – чех Йосафат Срхтей – який поміняв прізвище після переїзду до Галичини.
Майбутній митець народився у Баранівцях, що на Львівщині, але незабаром родина перебралася до Станиславова, де Осип провів дитинство та юнацькі роки. Коли поступав до Краківської академії красних мистецтв, записався українцем. Навчання перервала Першої світова, яку художник пройшов у лавах Легіону Українських Січових Стрільців. Після завершення академії Сорохтей повернувся до Станиславова, влаштувався вчителем малювання української гімназії. У 1926-му намалював карикатуру на директора Миколу Сабата, зобразив того бульдогом, через що й «вилетів» із гімназії. Три роки художник провів у маленькому Снятині, але не шкодував, адже зустрів там майбутню дружину.
Після того, як грізного директора Сабата перевели до Львова, Сорохтей відновився у гімназії. Серед його численних творів видів нашого міста небагато. Наприклад, акварель «Вид на дахи будинків» 1936 року (№ 4). Ми намагались ідентифікувати місце, втім, так і не змогли. Відомо, що художник мешкав на вулиці Шевченка, 1 (там, де на першому поверсі «Народний дім»). Можливо, такий від відкривався з вікна його зйомної квартири? Взагалі, Сорохтей полюбляв зображати міські дахи…
Ще одна робота, написана у тому ж 1936-му, називається «Вид на місто». (№ 5) Тут художник зобразив… станиславівську тюрму. Чим вона його надихнула, сказати важко. Ніби кримінального минулого у Сорохтея не було, на нарах не лежав, баланди не їв. До того ж намалювати картину було навіть технічно важко, адже в’язниця стоїть у подвір’ї теперішніх управлінь СБУ / МВС на Сахарова. В часи Сорохтея там містився суд і сторонніх туди не дуже пускали, та й художник з мольбертом, який малює слідчий ізолятор, одразу б викликав зацікавлення охорони. У Станиславові було повно цікавих об’єктів – ратуша, барокові костели, сецесійні кам’яниці. Втім, митець вирішив увіковічнити саме виправний заклад. Як то кажуть – про смаки не сперечаються.
Далі буде.
Автор дякує за допомогу Віктору Доскалюку, головному зберігачу фондів Музею мистецтв Прикарпаття.
