У книзі «Пам’ятки міста Станиславова» історик Садок Баронч скаржився, що «місць для пішохідних прогулянок місто майже не має, крім маленького парку, званого Краттерівкою, і так званої вулиці Липової, яка веде до давнього Звіринця (теперішнього парку – Авт.) і затінена крислатими липами. Але і цю приємність чимраз більше скорочує кількість будинків, які споруджуються на цій вулиці».
На старій поштівці бачимо початок Липової (Шевченка). Перший будинок праворуч стоїть на розі з Січових Стрільців. Але нас цікавить наступний, що має сучасну адресу Шевченка, 4. Цю ділянку забудували вже у XVIII столітті, а в 1820-х там стояв будинок якогось Каетана Марамароша.
У переписі 1870 року, який робили після Мармулядової пожежі, тут вказана будівельна площа Шимона Йонаса. Потім парцелею володів власник відомої цукерні Кароль Ертль, який продав її Юзефу Єгерману. Перший раз він згадується у 1890 році як господар вільного ґрунту, а в 1900-му тут уже був його будинок на шість сімей.
Є кілька видів цієї поштівки, найдавніша датована груднем 1899 року. Про Єгермана відомо не багато. Народився у Львові в 1851-му, закінчив там Політехніку, потім вчився у Відні – на відділі інженерії. Від 1880-х жив у Станиславові, певний час очолював місцевий відділок «Львівського Товариства Політехнічного», був депутатом міськради. Краєзнавець Олена Бучик відшукала цікавий факт: у 1903 році на засіданні магістрату Єгерман виступав проти спорудження вуличних телефонних стовпів. На його думку, вони були непривабливі і псували місто.
У 1907-му Єгерман продав будинок юристу Маєру Корнблюху. Цей, будучи арбітражним суддею у процесі «Гольдфельд проти Морюбера», весь гонорар віддав на благодійність: 100 корон на будівництво синагоги у Монастириську, а 33 пожертвував бідним. Він теж був депутатом магістрату, при чому мандат отримав завдяки корупційному скандалу. У 1910-му його попередник Айсіг Вайденфельд, користуючись службовим становищем, отримав від міста торгові приміщення і здав їх в оренду. На таємному засіданні міськради Вайденфельда турнули, а на його місце взяли Корнблюха.
До теми: Слідами старого Станиславова. Вулиця Коротка
Перед війною будинок належав уряднику Ізидору Екгаузу. Разом з батьками він проживав там з 1931 року, напевно, саме тоді й купив кам’яницю. Цікаво, що з німецької його прізвище перекладається як «кутовий будинок».
У 1936-му праворуч спорудили конструктивістську триповерхівку інженера Йони Фогеля, яку ми бачимо на сучасному фото. В ній мешкав історик Станіслав Гайковський.
Сьогодні у кам’яниці розташовується Івано-Франківська обласна санітарно-епідеміологічна станція. Вигляд фасаду мало нагадує споруду кінця ХІХ століття у стилі еклектичного історизму.
На початку 1990-х років старий автентичний фасад просів і тріщав, особливо у дальньому куті. Довелося проводити цілу рятувальну операцію, укріплювати фундамент бетоном. Роботи провадила якась рівненська фірма. Робітники трохи не розрахували й… залили бетоном всю каналізацію. Довелось санепідемстанції прокладати нову.
До теми: Слідами старого Станиславова: Будинок Кароліни Зегзди
Архітектор Ігор Панчишин каже, що тоді ж будинок перетинькували і по-дурному поміняли вікна. «Столярка там ніби традиційна: коробка з двома полотнами і класичною фрамугою, але сам профіль деталей просто ніби з якогось села – товсте, лаковане дерево, грубо пророблене, з якимись невідповідними профілями. Якщо зараз ставлять злочинні металопластикові, то тоді були дурнуваті «імпровізації» без жодних нових технологій на тему «народно-барокового» кічу. Від автентики залишили горизонтальні тяги і карниз, а також старовинні балкони. Будинок став покручем, але ситуація не критична, адже він не зазнав капітальних надбудов і перебудов. Загалом, його завше можна реставрувати і відновити попередній вигляд».
