Історія Газета Фото

Родинний альбом. Станиславів 1940-1960-х років на фотографіях Василя Супруна

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Більшість сімейних фото цікаві лише родичам. Чисельні вуйки, стрийки, родинні свята становлять частину родинної саги й не призначені для загалу. Втім, трапляються винятки. Франківський підприємець Ростислав Супрун зберіг фотоальбом свого діда.

І там доволі колоритно висвітлене життя нашого міста у 1940-1960-х роках, пише Репортер.

Діда звали Василь Супрун, інформації про нього небагато. Народився у 1912 році в Калуші. Місто вже тоді вважалося промисловим центром. Молодий Василь влаштувався на калійний завод. Працював на заводській електростанції. В альбомі є кілька фото машинних залів, датованих тридцятими роками (№ 1). Вражає чистота, різноманіття усіляких датчиків, потужне обладнання. Одразу й важко повірити, що то довоєнні часи.

Читайте також: Станиславів чи ні? Історія навколо тилової пекарні (ФОТО)

Десь перед приходом совітів Василь одружився. Його обраниця народилася у 1920 і називалася Яна. Її тато, Йоган Регнер, був з галицьких німців. Родина вважалася заможною, мали багато землі та млин на Мостиській у Калуші. Крім того, був ще тещин особняк у Станиславові, на Гірці – туди родина й переїхала. В 1940 у Супрунів народилася донька Любомира, а через чотири роки – син Ігор, батько теперішнього власника альбому.

Воєнних фото в альбомі нема. Страшні часи не надто сприяли фотосесіям. За родинними переказами, Василь Супрун пішов до УПА, був там радистом. Йому пощастило лишитись живим, більше того – НКВС навіть не дізналось, що він був у партизанці.

Читайте: Легенди Станиславова. Аполлон без штанів

Найцікавіші сторінки альбому – післявоєнні. Вони стосуються нашого міста, до того ж, Василь захоплювався фотографією і мав хорошу камеру.

Наприклад, фото № 2. Місце й дата достеменно не відомі, але це точно Станіслав. Багато людей позують перед фотографом. Судячи з легкого одягу та квітів, надворі весна. Ймовірно, це працівники якогось підприємства вийшли на першотравневу демонстрацію. Вони стоять на старій бруківці, що вказує на приналежність локації до центру. Але найцікавіше ховається позаду.

До теми: Дирекція залізниць, перший телефон, Леонівка. Чим жив Станиславів у 1894 році (ФОТО)

Люди позують на фоні напівзруйнованої одноповерхової кам’яниці, яка ще пам’ятає Австро-Угорщину. Ясна річ, що після війни у Станіславі мусили залишитись руїни, але їх швидко розбирали чи відбудовували. Тим більше, у цент­рі. Маршрут парадів і демонстрацій тоді пролягав попри обком на Грюнвальдській, тому, скоріше за все, це десь там. І руїни могли потрапити у кадр лише з однієї причини – війна або ще триває, або лише скінчилась. Тому припустимо, що це 1945 або 1946 рік.

Далі в альбомі трапляються багато фото залізничної тематики. На одному молоді хлопці грюкають молотками по стелі вагону (№ 3). На іншому – група людей розглядає якусь металеву конструкцію (№ 4). Між іншим, крайній зліва дядечко у кашкеті та шинелі – це сам Василь Супрун. Фото 1955 року. Першим ділом приходить на думку, що це паровозоремонтний завод. А ось і ні! Пан Василь працював у вагоноремонтному підрозділі, що розташовувався на станції Хриплин. Тоді міністерство шляхів було дуже мілітаризоване, тож форма інженерів і майстрів нагадувала військову.

Читайте також: Легенди Станиславова. Чарівний диван

На відміну від австрійських та польських часів, у СРСР не було прийнято, аби жінка сиділа дома. Тож, Яна Супрун працювала у жіночій кравецькій артілі «Червона зірка». (№ 5). Зі спогадів старожилів, ательє було на Галицькій, навпроти бічного входу до ЦУМу.

У вихідні, як і кожна порядна родина, Супруни йшли на прогулянку до парку Шевченка. На березі тамтешнього озера був мальов­ничий пень, на якому перезнімався чи не весь Станіслав. На фото № 6 позує Василь Супрун з сином Ігорем. Позаду впізнається колишній палац барона Ромашкана, в якому тоді містилась адміністрація парку.

Далі – шістдесяті. Донька Любомира підросла й поступила до медінституту. Напевно, тому тато й сфотографував головний корпус вишу (№ 7). Сама будівля змінилася мало, хіба замість емблеми медиків на фронтоні висить герб – СРСР чи УРСР. Замість звичних нам блакитних ялинок перед фасадом росли листяні дерева. Від дороги тротуар відділяв масивний парапет з низькими стовпчиками, на яких полюбляли відпочивати студенти. Галицька тоді була вкрита бруківкою, по якій їздили автобуси ЛАЗ-695. Якщо збільшити фото, можна прочитати кінцеві точки маршруту: «Аеропорт-Авто­вокзал». Автостанція містилась поруч – на майдані Шептицького.

Напевно, багато людей не повірять, що на фото № 8 – стомет­рівка. У 1960-х вона була проїзна, а в будівлі, де зараз стоматфакультет, діяв один з корпусів інституту нафти і газу. Майданчик перед будинком густо засад­жений деревами. Їх вирубали у 1980-х, збудувавши там два фонтани. Зверніть увагу, що сучасної прибудови зліва ще нема, а позаду видно фрагмент кінотеатру «Люм’єр», який тоді називався Франка. А в кутку ліворуч заховався автомат з продажу газводи. Тепер вони є хіба на старих фото.

Завершує добірку типова радянська хрущівка, які масово зводили у шістдесяті. (№ 9). На одному з краєзнавчих форумів виник­ла ціла дискусія щодо локалізації місця. Крапку в ній поставив Назар Костюк, який впізнав будинок на Північному Бульварі, 9. Причому сфотографований він з подвір’я. Втім, онук каже, що жодні родичі чи друзі діда там ніколи не жили…

Помер Василь Супрун у 1978 році. У вісімдесятих до баби заходив якийсь перекупник, що за копійки вициганив багато старовинних речей, зокрема й дідову камеру. Але фотоальбом, на щастя, лишився.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні