Історія Газета Фото

Дирекція залізниць, перший телефон, Леонівка. Чим жив Станиславів у 1894 році (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
«Репортер» продовжує рубрику, започатковану минулого року.

Базуючись на записах краєзнавця Михайло Головатого, ми будемо розповідати про життя Станиславова, з кожним новорічним випуском забираючись все далі й далі у його минуле. Сьогодні поговоримо про 1894 рік. 1894 Станиславів

У цій кам’яниці містився найкращий фотосалон міста. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Перше «алло»

Кінець ХІХ століття недарма називають епохою науково-технічної революції. У повсякденне життя стрімко вривались винаходи, про які донедавна писали лише у фантастичних романах. Людство ще не встигло у повній мірі насолодитися перевагами телеграфу, як у двері вже стукав новий вид зв’язку – телефон.

У Львові перший телефонний дзвінок пролунав у 1885 році. Нашому містові довелося чекати дов­гих дев’ять років, аби доєднатись до цього блага цивілізації. 9 лютого 1894 Міністерство торгівлі Австро-Угорщини дало дозвіл на відкриття телефонної мережі у Станиславові. Керівництво роботами доручили представникові львівського технічного бюро дирекції пошт і телеграфу Каролю Адаму.

Синагога, страйк, шість вулиць. Чим жив Станіславів у 1895 році (ФОТО)

Вже у червні «Кур’єр Станиславівський» повідомляв про відкриття міської телефонної станції. Вона містилась у будинку пошти, на теперішній вулиці Бачинського. Одразу було подано 20 заявок на телефонізацію, з яких виконали 12. Першими абонентами стали: ратуша, пожежна охорона, газозавод, каса ощадності, готель «Центральний», пивзавод Седельмайєра, кілька канцелярій у місті, млини Блюменфельда й Горовиця у Загвізді, а також одна приватна особа – інженер телеграфу Переллі, що мешкав на вулиці Липовій, 17 (теперішня Шевченка).

Перша телефонна станція містилась при пошті. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Телефон тоді був задоволенням не з дешевих. Установка апарату коштувала 50 злотих ринських, річна абонплата – так само. А середня місячна зарплата саме і дорівнювала 50 злотих.

Залізничні прем’єри

У травні депутати міської ради ухвалили рішення присвоїти звання почесного громадянина Станиславова Леону Білінському. Будучи депутатом Рейхсрату – австрійського парламенту – цей добродій усіляко лобіював питання створення нової дирекції залізниць саме у Станиславові. Наприкінці 1892 року остаточний вибір відбувся на нашу користь. Відтак місто отримало нові робочі місця, інвестиції, престиж.

Легенди Станиславова. Місто дідичне графині Катерини…

Першого директора новоствореної дирекції призначили лише у 1894 році. Ним став Людвик Вежбицький, архітектор за фахом. Припускають, що первісна споруда станиславівського вокзалу виконана за його проєктом.

Пізніше іменем Білінського навіть нарекли вулицю – теперішню Сахарова. Також завдяки йому Станиславів отримав новий район. Інженери залізниці непогано зароб­ляли, тож могли собі дозволити престижні особняки. Вони компактно селились на дільниці, яку охрестили Леонівкою – на честь Леона Білінського. Тепер це район вулиць Тарнавського-Маланюка.

Тодішня преса критикувала будинок дирекції залізниць за низький цоколь. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

1 липня Станиславів прикрасився чи не найгарнішою міською будівлею часів Австро-Угорської імперії. Того дня відкрили приміщення Станиславівської дирекції залізниць (теперішній головний корпус медичного університету).

Преса захоплено писала про новобудову, адже об’єкти такого масштабу тут споруджували не часто. Будинок займав цілий квартал, мав чотири поверхи та обійшовся міському бюджетові у 170 000 злотих. Між магістратом і Державною адміністрацією Австрійських залізниць існувала угода, що місто має збудувати будинок дирекції власним коштом і здати в оренду колійовцям. Терміни підтискали, тому дирекцію звели всього за 363 дні – менше року! І це без сучасної будівельної техніки, екскаваторів, підйомних кранів і потужних бетономішалок. Через брак матеріалів, камінь довелося возити зі Сколє, цеглу – з львівського передмістя Сихів. Шамотні плитки доставляли з Праги, скло – з Відня, гідравлічне вапно – з Куфштайну, сходи – з Тернополя. Проєкт виконав колійовий архітектор Баудіш, нагляд за роботами здійснював інженер Кудельський, художнє оздоблення фасаду належить скульпторам Гарасимовичу і Левандовському, а живописні роботи – львівським художникам Райхелю й Пельцу.

Перший поверх винаймали крамниці, вище були службові кабінети, а на четвертому поверсі обладнали службові квартири для інженерів залізниці. Журналісти писали, що найбільше заслуговують на увагу зала засідань і кабінет директора на третьому поверсі. Хоча, лунала й критика. Наприклад, репортери відмічали, що брама трохи занизька, а через низький цоколь будинок здається ніби «зануреним» у землю.

19 листопада на станиславівському вокзалі з’явились високі гості – президент австрійських залізниць Леон Білінський і топ-менеджер Міністерства торгівлі барон Генріх фон Віттек. Ця пара відкривала новий залізничний напрямок – лінію Станиславів – Вороненко. Того дня наше місто отримало залізничне сполучення з Закарпаттям. Колія проходила через гірські села Яремчу, Микуличин, Татарів, Ворохту, які незабаром перетворились на популярні гірські курорти.

Шкіл завжди бракує

Тим часом у місті назрівав освітній колапс. У лютому «Кур’єр Станиславівський» писав про катастрофічний брак дівочих шкіл, яких тоді налічувалось дві. Найбільша з них – імені королеви Ядвіги (тепер школа № 7) мала 1486 учениць. У той самий час така сама школа у Тернополі має 839 дівчат, а у Львові – 700.

Друга міська школа – імені королеви Софії – налічувала 386 учениць. Окружна шкільна рада підняла її статус з чотирикласної до шестикласної, але проблеми з місцями це не вирішило, оскільки заклад містився у маленькому будинку. Лунали заклики відкрити третю жіночу школу. Але міська рада вчинила по-своєму.

Ерцгерцог, барон і цісар. Які відомі гості відвідували Станиславів (ФОТО)

У квітні депутати проголосували спорудити новий триповерховий будинок для школи імені королеви Софії та виділили під це 31 000 ринських злотих. Його завершать наступного року і ба­гатьом франківцям кам’яниця відома як школа № 8 на Гординського.

Трохи кращими були справи з початковою чоловічою освітою. У місті були чотири навчальні заклади цього напрямку:

1. Шестикласна школа імені Міцкевича (тепер інститут післядипломної освіти педагогічних працівників на площі Міцкевича),

2. Чотирирічна школа імені Чацького (занедбаний корпус Прикарпатського університету на Шевченка, 42).

3. Чотирирічна польсько-українська школа при цісарсько-королівській вчительській семінарії (військова поліклініка на Старозамковій, 2а). 1894 Станиславів

4. Чотирирічна польсько-єврейська школа (містилась по вулиці Галицькій, точна адреса не відома).

Із них школа Міцевича була зав­жди переповнена – через розташування у центрі. Інші теж страждали від перевантаження, адже туди приймали усіх без розбору і регулюванням кількості учнів ніхто особливо не переймався.

Калейдоскоп подій

Ще в 1861 році у Станиславові відкрився фотосалон Юзефа Едера. У липні 1894 він перебрався на нове місце – до кам’яниці пані Ліберманової на Сапіжінській, 5.

Заклад Едера спеціалізувався на портретних фотографіях

Газетярі відзначали, що «фотографічний заклад належить до першорядних, обставлений з комфортом». Аби привабити клієнтів, Едер регулярно виставляв у вітринах щось цікавеньке. Наприклад, під час спорудження колії Станиславів – Вороненко, він виїжджав на будівництво, знимкував і робив фотомонтажі, які збирали сотні глядачів. Будинок до наших часів не дожив – у 1990 там збудували міжміський переговорний пункт, де тепер працює ЦНАП. 1894 Станиславів

Того ж року місто отримало новий ресторан. На розі Галицької та Новгородської стояла велика триповерхова кам’яниця, де нині торговий центр «Меркурій». У листопаді єврей Льойфер відкрив на першому поверсі ресторацію «Під ветераном». До елітних заклад точно не належав, скоріше навпаки, тим більше, що поруч містився притон жебраків.

Ресторан «Під ветераном» працював у кам’яниці на розі Новгородської та Галицької. Нині цього будинку вже нема. Фото з архіву Романа Білана

Вулиці міста прикрасили кілька новобудов. У 1894 завершили будинки панів Горовиця (Січових Стрільців, 26), Френкеля (Січових Стрільців, 3), Хлібовського (Курбаса, 2) та пані Махновської (Шашкевича, 5). 1894 Станиславів

Вагомою культурною подією стало заснування хорового товариства «Боян». Ним керував поштовий урядовець Ромуальд Зарицький, який регулярно проводив Шевченківські вечори, організував музичний та концертний гуртки, музичну бібліотеки. 1894 Станиславів

Серед народжених того року у Станиславові відзначимо Мар’яна-Костянтина Боржемського, що з’явився на світ 21 липня. Хлопець обрав професію військового, непогано стріляв, їздив по змаганнях, навіть взяв участь в Олімпійських іграх у Парижі 1924 року. Щоправда, медалі там не здобув.

Автори: Іван Бондарев, Михайло Головатий
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні