Історія Газета

Легенди Станиславова. Аполлон без штанів

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Байки про диваків завжди викликали у суспільстві підвищену зацікавленість. Так, наприкінці вісімдесятих Франківськом ходили чутки, що стометрівкою дефілювала вродлива пані, гардероб якої становили лише сережки й туфлі на високих підборах.

Це, може, й лише плітки, але в історії Станиславова щось подібне таки було, пише Іван Бондарев у Репортері.

На вулиці Сапіжинській (теперішня стометрівка) можна було побачити багато цікавих особистостей. Фото з архіву отця Миколи Григорука

Безцінним джерелом щодо міських фріків є спогади письменника Горація Сафріна «Дотепні і особливі історії мого життя». Він пише, що у 1930-х вулицями міста ходив високий молодий чоловік, закутаний у пелерину, з-під якої виглядали волохаті ноги. Його звали Аполлон Дуткевич.

Походив з української родини, вчився у греко-католицькій духовній семінарії. Але перед самим висвяченням раптом залишив теологію та зв’язався з… місцевою колонією нудистів. Громада мала власну концепцію порятунку світу та проповідувала вільне кохання.

Студенти станиславівської духовної семінарії. Фото 1930-х років з родинного архіву Ігоря Кисілевського

Аполлон був страшенно начитаний і вважався таким собі станиславівським Сократом. Час від часу зупинявся посеред площі та виголошував якусь сентенцію на кшталт: «Найкраще жити до самої смерті, а потім не вмирати» або «Не все те золото, що світиться. Наприклад – діра у споднях».

З приходом перших совітів Дуткевич кудись зник. Горацій Сафрін дуже шкодував, що не занотував більше його афоризмів – міг вийти непоганий цитатник.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні