Історія Статті

Обличчя бізнесу Станиславова. Як підприємці піарили свої заклади (ФОТО)

Google+PinterestLinkedInTumblr
Реклама є двигуном торгівлі, а також будь-якого бізнесу. Бізнесмени це добре розуміли, тож піарили свої заклади як тільки могли. Зокрема й на поштових листівках.

Добірка, яку ми сьогодні презентуємо, цікава тим, що на картках засвітилися самі власники бізнесу Станиславова, пише Репортер.

Обличчя бізнесу Станиславова новини Івано-Франківська
Готель “Центральний”. Поштівка з колекції Володимира Гречаника
Центральний готельєр

У травні 1904 року на вулиці Собеського (Січових Стрільців, 4) відкрився новий готель – «Цент­ральний». Хоча, у пресі Станиславова його іменували на французький манер – «Централь». Він цілком відповідав пишній назві як центровим розташуванням, так і комфортом, який міг запропонувати гостям.

Судіть самі – 36 зі смаком умебльованих номерів, газове освітлення, водопровід, ванни з гарячою (!) водою, телефон. На подвір’ї були власні стайні та возівні – щось на кшталт гаражів для аналогів тодішніх таксі.

Про престижність закладу красномовно свідчив той факт, що за кілька місяців саме в ньому поселились такі поважні гості зі Львова, як намісник Галичини граф Андрій Потоцький і маршалок, тобто спікер, крайового сейму граф Станіслав Бадені. Вони прибули сюди на інтронізацію єпископа Хомишина, яка відбулась 19 червня 1904 року.

Обличчя бізнесу Станиславова новини Івано-Франківська
Готель “Центральний”. Поштівка з колекції Максима Дутчака

Ще більш титулований постоялець зупинився тут у 1910-му. Ним був генеральний інспектор австрійської артилерії фельдмаршал-лейтенант Леопольд Сальватор. Його йменували архікнязем чи ерцгерцогом, і це означало, що чоловік належав до правлячого дому Габсбургів і доводився кровним родичем самому імператору.

Власником елітного готелю був єврей Леон Кесслер. До цього він мав невеличкий двоповерховий готельчик на розі Собеського та Липової (нинішньої Шевченка), що теж називався «Центральним». Потім бізнесмен продав заклад якомусь пану Фальку і незабаром трохи вище по вулиці збудував новий заклад із тією ж назвою. Фальк обурився і подав до суду за плагіат. Містом ходив анекдот, що Кесслер, аби зам’яти справу, намагався дати хабаря наміснику графу Потоцькому. Найбагатшому магнату Галичини наївний готельєр пхав до кишені сто флоринів. До речі, під регіт графа Бадені, який його на це й підмовив…

Читайте: На тлі старого Станиславова. Чому писати історичну прозу – непросто

На поштівці можна розгледіти власника закладу. Це лисий дядечко років під п’ятдесят із сивуватими вусами. Колекціонери припускають, що саме він стоїть на балконі другого поверху, трохи припіднявши капелюха.

Інцидент з графом Потоцьким завершився без критичних наслідків. Судову тяганину з Фальком Кесслер теж успішно пройшов, зумівши зберегти назву закладу.

Справи йшли гарно, бізнес розвивався, аж раптом у січні 1912 року Кесслер продає готель підприємцю Симону Гюбнеру за астрономічну суму – 300 тисяч корон. Відтоді у місцевій пресі Кесслера більше не згадують. Можливо, кудись виїхав.

Різнобічний пан Енсль

У Станиславові було повно закладів харчування, але кав’ярня «Едісон» займала серед них особ­ливе місце. Насамперед вона містилась у новозбудованому пасажі Гартенбергів – першому супермаркеті міста.

Обличчя бізнесу Станиславова новини Івано-Франківська
Кав’ярня “Едісон”. Поштівка з колекції Максима Дутчака

По-друге, це було не просто місце «для попити кави», а цілий гастрономічний комплекс. Галерея для оркестру, буфетна зала, зала для гри у карти, читальня, вбиральня для дам – ось далеко не повний перелік приміщень кафе. Головний зал налічував два яруси та займав площу у 180 квадратних метрів, мав багатий інтер’єр у «стилі поміркованої сецесії» та модні люстри.

Із самого початку існування «Едісон» став бити рекорди. Його відкрили 21 січня 1905 року і за перший вечір заклад відвідало близько тисячі (!) гостей.

На поштівці можна побачити буфет і дамський салон, при чому за столиками у тому дамському салоні сидять… виключно чоловіки. Але нас більше цікавить фотопорт­рет чоловіка, який дещо нагадує французького письменника Мопассана. Це власник кав’ярні – Леон Енсль. Сюди він приїхав із Перемишля, де до того мав якийсь бізнес. З газетних публікацій можна скласти його невеличкий психологічний портрет. Отже…

Читайте: Синагога, “Сокіл”, “Імперіал”. Чим жив Станиславів у 1893 році (ФОТО)
  • Енсль був нахабним і навіть звинувачувався у «кавовій змові», коли власники провідних ресторацій Станиславова різко підняли ціни на каву в серпні 1905 року.
  • Енсль був економним, оскільки у 1906 домігся від магістрату знижки на газ для освітлення своїх приміщень. Йому скинули 50 геллерів за метр кубічний, за умови, що той спалюватиме не менше 8000 кубометрів газу на рік.
  • Енсль мав впливові зв’язки, адже на святкуванні нового 1908 року гостей розважав… військовий оркестр місцевого 58 полку піхоти.
  • Енсль був чесним – навіть розмістив у газеті за 24 січня 1909 оголошення про знайдену в своїй кав’ярні дамську сумочку із 20 коронами.
  • Енсль не прив’язувався до одного місця, тому в лютому 1911 року продав «Едісон» якомусь пану Вассерману з Тернополя.
Обличчя бізнесу новини Івано-Франківська
Ресторан Гаубенштока. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Засновник першої мережі

А рекордсменом Станиславова з випуску пош­тівок із власною мармизою став ресторатор Мауріцій Гаубеншток. Його бізнес протримався найдовше, тому колекціонери мають його листівки як австрійської, так і польської доби.

Найретельніше біографію Гаубенштока дослідила краєзнавиця Олена Бучик. Він розпочав власну справу у 1892 році. Свій перший ресторан відкрив у невеликому будиночку, що стояв на теперішній вулиці Вітовського, приблизно там, де нині знамените кафе «Пиріжкова». Заклад був популярний у представників різних соціальних прошарків – тут можна було зустріти як гімназистів, так і державних службовців.

Згодом Гаубеншток розширив бізнес. У 1903-му він взяв в оренду на три роки ресторан у парку, з щорічною сплатою 620 корон до міського бюджету.

Обличчя бізнесу Станиславова новини Івано-Франківська
Ресторан Гаубенштока. Поштівка з колекції Володимира Гречаника

Того самого року він викупив частину приміщення у популярній крамниці Гуравського, що містилась поблизу дирекції залізниць. Там бізнесмен відкрив залу для сніданків, яка теж дуже нечасто бувала порожньою. Окрім того, мав ще ресторан ІІІ класу на залізничному вокзалі. Відтак, Гаубенштока сміливо можна вважати засновником першої ресторанної мережі Станиславова.

У 1913 році багатії Хованці збудували на місці старого ресторану Гаубенштока пишну п’ятиповерхівку. Певний час пан Мауріцій орендував в них приміщення, але невдовзі переїхав до сусідньої кам’яниці Гаусвальда.

Читайте: Як Станиславів був столицею ЗУНР. Спогади чотаря Боберського

Трохи назбиравши коштів, Гаубеншток придбав кафе «Габсбург» на розі нинішніх Січових Стрільців та Чорновола. У 1918 він відкрив там ресторан, залу для сніданків, кав’ярню та магазин делікатесів. Саме цей комплекс можна побачити на міжвоєнній поштівці. Ресторан мав відкриту терасу зі столиками, звідки відкривався гарний краєвид на скверик, що розташовувався на місці теперішнього поштамту.

Заклад Гаубенштока вважався престижним. Тут місцеві багатії не раз влаштовували корпоративи та дні народження, а в 1934 році гостили міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Того самого, якого через десять днів застрелив бойовик ОУН.

В івано-франківському архіві зберігаються документи, які проливають ще трохи світла на біографію Гаубенштока. Він народився 11 грудня 1870 року в повіті Тшебіня, що біля Кракова. Належав до «віри мойсеєвої», а справжнє ім’я було не Мауріцій, а Абрахам Мозес. У міжвоєнний період очолював Товариство рестораторів, обирався до міської ради. Мешкав там же, де й працював – на Собеського, 22.

Обличчя бізнесу новини Івано-Франківська
Гаубеншток із сином Гуго. Фото 1930

Був двічі одружений. Перша дружина, Анна, померла у 1911. Наступного року взяв шлюб з Марією Швітцер, від неї мав сина Гуго, який народився у 1919.

Коли прийшли совіти, ресторан націоналізували. Влаштували там пивну, яка працювала до кінця 1940-х.

А от сліди самого Гаубенштока губ­ляться. Можливо, він загинув у гетто разом з тисячами своїх одновірців.

Автор: Іван Бондарев

У статті використані поштівки з колекцій Олега Гречаника, Зеновія Жеребецького, Максима Дутчака й фото з Державного архіву Івано-Франківської області.

«Театр смерті» у Станиславові або Як пишно ховали Потоцького (ФОТО)

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.