Історія Статті Фото

Як Станиславів був столицею ЗУНР. Спогади чотаря Боберського

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Про те, що Станиславів був столицею ЗУНР, у Франківську знає, напевно, кожен школяр. Сьогодні ця епоха здається якоюсь епічною сагою, коли вулицями нашого міста крокували постаті з підручників історії. Про цей період багато написано, але час від часу з’являються нові цікаві факти.

Наприклад, спогади одного з діячів тої славетної республіки – Івана Боберського, пише Репортер.

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

 

Дуже спортивний професор

У 2003 році у видавництві Києво-Могилянської академії вийшла книга, що вже стала бібліографічною рідкістю. Це щоденник Івана Боберського, який охоплює період з вересня 1918 по травень 1919 року. У книзі 260 сторінок, з яких понад 160 описують події, що відбувались у Станиславові.

Іван Боберський народився у 1873 році в родині священника села Доброгостів, що біля Трускавця. Вчився в університетах Львова та австрійського Грацу. Викладав у гімназіях Дрогобича і Львова, мав посаду професора німецької мови та класичної філології. Вів не просто активне, а якесь скажене громадське життя. Стояв біля витоків «Пласту», 10 років очолював українське спортивне товариство «Сокіл». Розробив для молоді систему руханкового тіловиховання – спеціальної гімнастики.

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

Боберський сприяв популяризації різних видів спорту, мало того, придумував їм українські назви. З його подачі баскетбол став кошиківкою, футбол – копаним м’ячем, хокей – гаківкою, теніс – сітківкою, волейбол – відбиванкою, а бокс – стусаном. Ці назви й дотепер вживають у діаспорі. До речі, саме завдяки Івану Боберському українці почали професійно грати у футбол, з яким він познайомився на навчанні в Австрії. У 1906 професор створив у Львові першу українську футбольну команду УСК, що розшифровувалась як «Український спортовий кружок».

Легенди Станиславова. Як поліція Драгоманова ловила

Коли почалася Перша світова, Боберський записався до легіону Українських Січових стрільців, де очолював пресовий відділ – аналог пресслужби. Паралельно увійшов до керівництва новоствореної Головної Української Ради – міжпартійної організації, що представляла галицьких українців перед урядом австрійської імперії. Через незаплямовану репутацію Боберського призначили скарбником, відтак у його руках зосередились серйозні партійні фінанси. Хтось інший, напевно, одразу б розбагатів…

Із розвалом Австро-Угорщини Іван Боберський активно спричинився до творення нової української держави. Працював референтом пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР (на кшталт Міноборони).

1 січня 1919 року уряд офіційно перебрався до Станиславова. Втім, референт пропаганди відвідав наше місто раніше. І воно йому не надто сподобалось.

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

Місто на рівнині

Вперше Іван Боберський приїхав до Станиславова 12 грудня 1918 року, о 2.40 ночі. Його здивувало, що у місті не було патрулів, навіть вхід до ратуші не охоронявся. До ранку прибулець знайшов собі притулок у магістраті, що розташовувався у теперішньому головному корпусі медуніверситету.

Перше враження про місто було не дуже. Можливо, тому, що обід, який Боберський з’їв у військовій їдальні, виявився несмачним.

Ходив я дещо по місті. Вулиці рівні, бо місто лежить на рівнині. Доми неприманчиві своїм виглядом, відпихають від себе. Нема тут нічого красного, а прецінь кожне місто повинно бути вицвітом смаку, взірцем краси, чистоти, ладу.

Українська катедра, це видно якийсь давній костел, що його переняли українці. Бароковий тяжкий стиль. На фронті є навіть таблиця в українській мові про… столітню річницю Костюшки 1894. Здуріли українці.

На ринку яблука, але я встидався купити. Купив їх в склепі, пів кілограма за три корони, це дешевше, чим в Тернополі, де я платив 5 або 6 корон.

Не сподобалось Боберському і в гостях у коменданта військової округи Станиславів сотника Теодора Рожанковського. Той знімав віллу біля в’язниці «Діброва». Гостя здивували бруд і безлад у приміщенні. Невже комендант не міг наказати солдатам прибрати на сходах чи на подвір’ї?

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

Але й у штабі кошу Українських Січових стрільців, що стояв неподалік, було не набагато чистіше.

Майже медіамагнат

Після того, як уряд переїхав з Тернополя до Станиславова, сюди перебирається і Боберський. Щоправда, його щоденникові записи починаються лише з 10 січня 1919 року.

Як референт пропаганди військового міністерства, він мав доволі широкий спектр завдань. Насамперед відповідав за організацію друку періодичних видань ЗУНР. А редагуванням «Вісника Державного Секретаріяту військових справ» Боберський займався особисто. Через нього оприлюднювали накази, розпорядження, рішення і вказівки командування. Оскільки власної друкарні міністерство не мало, пану редактору доводилось домовлятися з приватними видавцями. Зокрема з друкарнею Вайденфельда, що була на вулиці Липовій, 65.

Сенсації міста на Бистрицях: коли про Станиславів писали в Європі

Також він курував видання часопису українського війська «Стрілець». На відміну від сухого «Вісника», там публікували репортажі з фронту, огляд міжнародних подій, списки загиблих, історичні статті, поезію.

Окрім військових видань, Боберський організовував друк і цивільних газет: «Діло», «Народ», «Република», «Свобода», «Нове Життя» «Республіканець». Роботи було так багато, що доводилось залучати друкарні Данкевича та Хованця. Щоправда, останній не надто охоче співпрацював з українською владою. Хоча усім видавцям платили з державної скарбниці, і платили незле.

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

Строкаті однострої

Не менш важливим завданням стало розроблення одностроїв для Української Галицької армії. Якщо солдати здебільшого носили стару австрійську форму, то офіцери вбиралися на свій смак і гаманець. Ось як описує Боберський урочисту зустріч Петлюри на станиславівському вокзалі 24 лютого 1919 року:

Старшини одіти були в якнайрізноріднійший спосіб – в кожухах, кучмах і чоботах або чоботах і австрійських плащах і австрійських шапках, або в халявках і російських шинелях. Косматі кучми, січові кашкети, австрійки з тризубами, мазепинки, австрійки м’ягкі і тверді на головах…

Усю цю строкатість треба було привести до спільного знаменника. І не просто створити практичну й недорогу форму, а розробити окремі моделі для піхоти, кавалерії та артилерії. У цьому Боберському допомагав відомий художник Осип Курилас, який прославився чисельними портретами та шаржами січових стрільців.

Спогади Боберського новини Івано-Франківська

Оскільки армію доводилось будувати практично з нуля, потрібні були й знаки розрізнення, нагороди, емблеми. У створенні відзнак допоміг скульптор Михайло Бринський, відомий як автор химерних фігур на фасаді будинку за адресою Шевченка, 44. Із зав­данням він впорався блискуче. У франківського художника Богдана Бринського зберігається невеличка колекція відзнак УГА, які розробив його талановитий вуйко.

Зі званнями сутужно

В УГА існувала своя система військових звань, що відрізнялась від австрійської. Сержантів називали вістунами й десятниками, молодших лейтенантів – хорунжими; чотар командував чотою, тобто взводом і відповідав званню лейтенанта. Сотник керував сотнею, тобто ротою, дорівнював теперішньому капітану та підпорядковувався осавулу – майору.

Багато патріотично налаштованих інтелігентів записувалось до війська, але всі керівні посади вже були зайняті.

Люди з академічним образованням, – згадує Боберський, – не могли вийти вище понад «стрільця», «старшого стрільця», «вістуна», «десятника». «Хорунжий» і «чотар» це вже недосяжна мрія, неначе «фельдмаршал».

Правда, був і простий шлях піднятись кар’єрними сходами – піти на фронт і проявити себе в бою. Там росли швидко, а ось у тилу звання були значно скромнішими.

Сам Боберський мав чин чотаря, тобто лейтенанта. При його знайомстві з Петлюрою отамана дуже здивував цей факт, адже в армії УНР на штабних посадах сиділи суцільні полковники. Віце-президент ЗУНР Кость Левицький зауважив Петлюрі, що «в галицькій армії старшини одержують вищі ступені дуже повільно». Цим підтримувався престиж офіцерського звання та суттєво економився державний бюджет.

Далі буде.

Автор: Іван Бондарев

«Театр смерті» у Станиславові або Як пишно ховали Потоцького (ФОТО)

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.