Місто і його герої. Топ-5 особистостей, які вплинули на розвиток Франківська (ФОТО)

В історії нашого міста було багато достойних людей. Хтось прославився як митець, хтось – як політик, інший здобув славу міцного господарника. Можна довго сперечатись, хто зробив для Франківська більше, але ми спробували створити свою топ-п’ятірку особистостей, які зіграли вирішальну роль в історії міста на Бистрицях. герої

Можливо, про декого ви почуєте вперше, але повірте – жодної випадкової людини тут нема, пише Репортер.

Дамба на Бистриці-Солотвинській. Фото з архіву Степана Назаренка

Тато

Ми розташували наших героїв у хронологічному порядку – від старовини до сучасності. Першим йде засновник міста Андрій Потоцький. Можна сперечатись, що Станиславів будував не він особисто, а українські селяни, креслення виготовив інженер Франсуа Корассіні, але для того, щоб озадачити інженера й зібрати селян з лопатами до купи, потрібна воля однієї людини. А ще – великі гроші. Адже Потоцький заклав не просто місто, а місто-фортецю.

Збудувати дерев’яну ратушу, костел і купу хатинок – багато розуму не треба. А ось обвести усе це діло потужними фортечними укріпленнями, нехай на початку і земляними, це вже потребувало фахового підходу і значних капіталовкладень. До того ж, фортецю треба було охороняти, забезпечити артилерією, поставити гарнізон, утримувати його.

А ще Потоцький виявився непоганим менеджером. Він зумів створити привабливі умови для поселенців, заманив купців ярмарками, видав купу різноманітних привілеїв. У Станиславові однаково комфортно почувалися поляки, українці, вірмени та євреї. Запущений Андрієм урбаністичний механізм справно працював і після смерті засновника. Наприклад, закладений гетьманом Яблоновським Маріямпіль – тепер село, а магнатські резиденції Жовква й Вишневець мають статус райцентру і селища міського типу…

У джерелах зустрічається твердження, що місто заснував батько Андрія – Станіслав Ревера Потоцький, а син лише продовжив справу. Втім, дослідження історика Чеслава Хованця «Історія Станиславівської фортеці», яке нещодавно побачило світ, спростовує ці твердження. Ревера тут жодним боком не причетний.

Дехто з істориків пропонує дату заснування міста відсунути назад, аж до 1437 року. Це перша згадка про село Заболоття, на землях якого збудували Станиславів. Втім, не треба плутати дар Божий з яєчною – село це село, а місто – це місто. Тож якби не Андрій Потоцький, на місці стометрівки сьогодні би паслися корови, а в районі Каскаду жовтіли ріпакові поля агрохолдингу «Мрія».

Оборонець

На Майзлях є невеличка вулиця Данилевського, яка за Польщі носила ім’я полковника Яна Денненмарка (також зустрічається варіант – Данненмарк).

Цей німець за походженням був найманцем, який служив у війську Речі Посполитої. Він фігурує у романі Генріка Сенкевича «Пан Володиєвський» під час Хотинської битви 1672 року, де командує іноземним полком.

«Будучи за натурою гарячою людиною, він відірвався від своїх, стрімко видерся вперед і швидко досягнув валів, ледь не загубивши свій полк, на долю якого прийшовся залп більше десятка тисяч самопалів. Сам він загинув, солдати його розгубилися…».

У реальному житті Денненмарк залишився живий і за особисту відвагу був нобілітований польським сеймом, тобто зарахований до шляхти. Але за які такі заслуги він потрапив до нашого переліку?

У 1676 році 100-тисячне турецьке військо підійшло під стіни Станиславова. Перед тим турки вже захопили Поділля і на терезах війни лежала доля Покуття. Якби вони здобули Станиславів, то невідомо, як склалася б історія Галичини і всієї Східної Європи.

Андрія Потоцького у місті тоді не було. Гарнізоном, що становив чотири тисячі вояків, командував полковник Денненмарк. На вимогу здатися фортеця відповіла гарматним вогнем. Почалась облога, яка тривала 12 днів. Захисники Станиславова не лише відбивали ворожі приступи, але й робили відчайдушні вилазки, під час яких їм вдалося захопити кілька гармат.

Тоді фортеця ще не була одягнута у камінь і являла собою земляні бастіони із дубовим частоколом. Що могло чекати місто у разі здобуття ворогом? Станиславів мав лише 14 років, був повністю дерев’яним і налічував кілька тисяч мешканців. Турки могли з легкістю стерти містечко з лиця землі. І не відомо, чи зміг би Андрій Потоцький відродити своє родинне гніздо. Але завдяки коменданту Денненмарку, який грамотно організував оборону, фортеця вистояла, турки відступили.

Відбудовник

Містом керували багато бургомістрів і мерів, але пам’ятника удостоївся лише один з них. Так, це Ігнацій Камінський, який цілих 18 років керував Станиславовом, а тепер у бронзовій іпостасі стереже вхід до кав’ярні Profitrole.

Його бургомістерство припадає на 1870-1888 роки, хоча в історію Станиславова він увійшов ще раніше. У 1868 місто спустошила знаменита Мармулядова пожежа. Тодішній бургомістр Суханек розгубився і нічим себе не проявив. Але в нього був енергійний заступник Камінський, який для відбудови міста залучив дешеві кредити, для чого зустрівся із самим імператором. Фактично, це він підняв Станиславів з руїн. Коли у 1875 році тут відбулася торгово-промислова виставка, гості не побачили жодних слідів пожежі.

А ще за Камінського збудували нову ратушу, заснували міську бібліотеку, звели казарми кавалерії, величезну тюрму, міську бійню. Реанімували сквер Краттерівку і заклали новий – на площі Міцкевича. Недарма на честь бургомістра назвали вулицю, на який він жив – теперішню Франка.

Рятівник

Ви чули про полковника Болеслава Мосціцького? Ні? А ось мешканці Станиславова сторіччя тому згадували його ледь не як доброго янгола. І було за що.

Літо 1917 року. Триває Перша світова війна. У Росії відбулась революція, країною править Тимчасовий уряд. Армія втомилась від війни. Наступ генерала Керенського з тріском провалюється. Росіяни відступають через Станиславів. Починаються погроми магазинів і грабунки мешканців. Тих цивільних, хто намагається чинити опір, безжально вбивають. Незабаром починаються пожежі, центр міста палає, офіцери не можуть зупинити безлад.

У той самий час під Станиславовом отаборився 1-й полк уланів, сформований з поляків, яким керував Болеслав Мосціцький. На відміну від деморалізованих росіян польські кавалеристи тримали сувору військову дисципліну. До них вирушила делегація мешканців Станиславова на чолі з бургомістром Антоном Стигаром. Мосціцький негайно підняв полк і повів відбивати місто. Із мародерами ніхто не церемонився. Сам Мосціцький особисто застрелив солдата, що намагався пограбувати жінку. Найзапекліший опір чинили дагестанці, але й вони не витримали напору улан і відступили. Ранком 23 липня 1917 у Станиславові знову запанували тиша і спокій.

Якби не полковник і його кавалеристи, більшість старовинних австрійських кам’яниць у центрі попросту б згоріла, і тепер замість них височіли б радянські коробки типу податкової.

Ґазда

За часів СРСР аналогом мера вважався голова виконавчого комітету міської ради. Однак, він скоріше виконував роль завгоспа. Справжнім хазяїном Івано-Франківська був перший секретар міського комітету партії. Сьогодні інформацію про них знайти майже нереально. Але ім’я одного історія зберегла.

У 1969 році Івано-Франківськ затопило. Після сильних злив Бистриця-Солотвинська вийшла з берегів. Вулиця Набережна нагадувала Венецію, стихія зруйнувала інженерні мережі, нанесла великої шкоди місту. Головною причиною катаклізму стала відсутність капітальної дамби – невеличкий насип не зміг зупинити розбурхану ріку.

Міськком партії тоді очолював Степан Реус. Він узагалі, за спогадами старожилів, був не стільки партфункціонером, скільки хазяїном, ґаздою в місті та зробив для нього чимало доброго. Але з дамбою, напевно, відзначився найбільше.

Після повені Реус зробив правильні висновки і поставив за мету убезпечити Франківськ у подальшому. Втім, будівництво дамби потребувало колосальних коштів, яких ані місто, ані область не мали. Можна лише здогадуватись, скільки кабінетів обійшов Степан Реус, але добився, що гроші на дамбу заклали окремим пунктом у всесоюзному бюджеті. На початку сімдесятих східний берег Бистриці вкрився бетонною сорочкою.

Бойове хрещення франківська дамба пройшла у 2008-му, коли сталась нова повінь. Вона була масштабнішою за попередню. Якщо у 1969 рівень води піднявся на 7 метрів, то тепер на 10. Але дамба витримала, і Франківськ відбувся легким переляком. На відміну від приміських сіл.