Вибори. Це політичне явище добре знайоме всім. Особливо коли йдеться про вибори міського голови. Усі стовпи тоді заповнюються агітаційними листівками з мужніми профілями, а в очах кожного кандидата читається заклик: «Обери мене!».
Аби посісти омріяне крісло, претенденти муляють очі глядачам з телеекранів, роблять багато корисних справ, раптом дивуючи світ своєю благодійністю, пише Репортер.
А тепер уявіть ситуацію, що якийсь кандидат вибори виграв, а потім відмовився бути мером. Уявили? «Я недостойний вашої довіри, – каже він. – І взагалі – то занадто відповідальна для мене посада». Фантастика, бути такого не може, скажете ви. І помилитесь.
Магістрат старого Станиславова складався із двох частин – польської та вірменської. Вірменську громаду очолював війт, який був старший над радниками і найвищим суддею. У 1762 році відбулися чергові щорічні вибори, на яких рада карсунахпарів (старійшин) обрала своїм провідником такого Миколая Вартановича. Але народний обранець цьому високому званню не зрадів і приймати справи та посаду категорично відмовлявся. Бо перед тим він уже встиг побувати війтом і добре знав, що воно таке. Тричі до нього відправляли делегацію, вмовляли, аби прийшов до ратуші, але марно. Обуренню громади не було меж. Карсунахпари навіть накатали скаргу в магістратські книги. Нарешті Вартановича якось уламали і він чотири роки очолював громаду. А потім ще двічі обирався.
