Традиційний напій Галичини – це кава. Але за совітів то був великий дефіцит, в принципі, як і будь-що інше. В крамницях під маркою кави чи напою з натяком на неї продавали усіляке «г».
Воно складалось з цикорію, ячменю та ще бозна чого, каву туди кидали хіба для запаху і то не завжди, пише Репортер.
У Москві чи столицях республік каву ще так сяк можна було знайти. А от у маленькому Франківську гурманам доводилося замовляти улюблений напій втридорога. Переважно кава продавалась у зернах чи мелена, але у 1960-х почали випускати розчинну. Згодом ноу-хау дійшло й до нас.
Газета «Прикарпатська правда» від 4 червня 1969 року захоплено пише про новинку:
«Здавна людство споживає різні сорти кави. Популярністю користується кава з коньяком, кава з молоком. Не так давно на світ з’явилась універсальна кава, яка розчиняється без останку. Вкинув її у склянку води, розмішав ложечкою – і пий на здоров’я. Ні граму осадку не дає».
Перша партія розчинної кави, коли її завезли до Франківська, дійсно розчинилася без сліду. Навесні 1969 на базу «Укроптбакалія» завезли 500 кг у залізних 100-грамових банках. Раптом вона десь поділась, при чому навіть директор не знав, куди саме. Почали розбиратись. Виявилось, що заступник директора товариш Кардаш наказав розділити каву на дві партії та передати магазинам № 3 (біля базару) і № 11. За дивним збігом обставин першим керувала дружина Кардаша, а другим – його близька знайома. Але і в тих крамницях кави не виявилось, продавці лише розводили руками.
Натомість вона виринула на базарі, де невідомі особи швидко розпродали її з-під поли. Кожна банка коштувала на рубель дорожче від офіційної ціни. Вийшло 5000 чистого навару. Інженер на той час мав зарплату 120 рублів.
