Історія Газета Фото

«Карлик» штурмує Станиславів: як на Прикарпатті почалася Перша світова (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Австро-Угорщина оголосила війну Російській імперії 6 серпня 1914 року, а вже 3 вересня москалі були у Станиславові. Сучасні історики стверджують, що австрійці відступили та здали його без бою.

Втім, є спогади російського офіцера, який був одним із тих, хто штурмував Станиславів, пише Репортер.

Станиславів. Перша світова. Бронепотяг

Перший бронепотяг

Інколи відомості про наше місто трапляються у досить несподіваних місцях. Після Другої світової в Парижі група російських офіцерів-емігрантів видавала журнал «Военная быль». У номерах 43-44 за 1960 рік були надруковані мемуари такого собі В. Бєлова «Наш перший бронепотяг». Спогади сучасників читати значно цікавіше, ніж сухі наукові монографії, до того ж, автор писав доволі вправно.

В одній із перших бойових сутичок Бєлов, тоді 20-річний підпоручик (аналог сучасного лейтенанта) отримав легке поранення в ногу. За пару тижнів він повертався із шпиталю до своєї частини. Їхав через Тернопіль і в привокзальному ресторані познайомився з офіцерами 9 залізничного батальйону. Більшість з них були мобілізованими інженерами-колійовцями.

Легенди Станиславова. Страшна традиція

Залізничники розповіли гостю, що в тутешніх майстернях склепали невеличкий бронепотяг, але не зможуть знайти йому командира, адже потрібен справж­ній кадровий офіцер, а вони цивільні. Заступник комбата уважно вислухав Бєлова та після кількох чарок коньяку запропонував йому очолити бронепотяг. Хлопець погодився, незабаром Ставка затвердила призначення.

Бронепотяг у Станиславові

Бліндірований потяг, як його тоді називали, був дуже маленьким – вагони значно поступались висотою звичайним. Попереду містилась артилерійська платформа з трофейною 78-мм гарматою. Позаду йшов кулеметний вагон із шістьма скорострілами системи «Максим», далі був потяг, після якого ще один кулеметний вагон із шістьма стволами.

На даху першого кулеметного вагону змонтували спостережну вежу для командира, яку обладнали світловою та рупорною сигналізацією для подачі команд. Усе це обшили котельним залізом товщиною 15-20 мм. Як пише Бєлов, «кулі його не пробивали, але навіть трьохдюймова гармата легко б прошила його звичайним, не бронебійним снарядом».

Бронепотяг у Станиславові

Екіпаж складався переважно з добровольців, які раніше працювали на колії. Була навіть ремонтна бригада, що мала швидко лагодити рейки, пошкоджені противником. Артилеристами командував штабс-капітан Іван Степанович. На жаль, його прізвище мемуарист не згадує. Він був старше Бєлова на 7 років і на два військових звання, але чоловіки добре спрацювались.

Команда лагідно називала свій потяг «карликом». Втім, незважаючи на скромні розміри, це був перший, і поки що єдиний, бронепотяг Південно-Західного фронту.

До мосту й назад

Залізничний батальйон разом із потягом підпорядковувався 30 корпусу, яким командував генерал Вебель. Наприкінці серпня їх перекинули під Станиславів.

«Наша передова лінія відділялась від лінії ворога річкою, через яку проходив залізничний міст. По боках цього мосту стояли наші частини – дивізія другої черги. До полотна безпосередньо примикав Венгровський полк, з яким я тримав зв’язок», – пише Бєлов.

Росіяни наступали зі сходу, отже та річка була Бистрицею-Над­вірнянською, а їхні позиції розташовувались у Хриплині. Міст прикривав 284 піхотний Венг­ровський полк – частина молода, сформована перед самою війною під час мобілізації.

Бронепотяг у Станиславові

Поки що активних боїв тут не було – москалі підтягували резерви. Але бронепотяг активно застосовувався для тримання австрійців «у тонусі». Він регулярно під’їжджав до їхніх позицій і відкривав вогонь з гармати й кулеметів. Як тільки австрійські батареї починали відповідати, «карлик» швидко відступав, адже влучення у вагон навіть одного снаряду знищило б усю обслугу.

«Особливих втрат ми против­нику не наносили, – пише Бєлов, – але переполоху робили багато. Ймовірно, штабу це і було потрібно, аби не давати ворогу спокою».

Але кожен такий виїзд супроводжувався величезним ризиком – якби снаряди пошкодили колію позаду, бронепотяг опинився б у пастці, а австрійська артилерія дуже швидко перетворила б його на купу металобрухту. Особливо небезпечно було на першій платформі, де стояла гармата. Її забронювали лише з боків, а верх залишався відкритим.

Легенди Станиславова. Дивний потерпілий

База бронепотягу містилася в тилу, на станції, яку автор не називає. Хриплин прострілювався ворожою артилерією, тому цілком ймовірно, що то була Тисмениця, через яку колись проходила колія в бік Тернополя. Солдати спали у теплушках, а Бєлов з тим Іваном Степановичем – у комфортабельному вагоні з їдальнею, залом і спальним відділенням. Піхотні офіцери, що мешкали у селянських хатах, часто заходили до залізничників у гості та чорно їм заздрили. Вечори проходили у дружніх посиденьках за картами і вином.

Але все добре колись закінчується. На початку вересня керівництво бронепотягу викликали до штабу дивізії.

Хриплинський міст

Цікаво, чому австрійці просто не підірвали міст? Поштівка з колекції Володимира Шулепіна

Залізничний бліцкриг

Начальник 71 піхотної дивізії генерал Байков офіцерів прийняв люб’язно, пригостив чаєм. Розклавши на столі карти, поставив бойову задачу. Отже, на світанку мав початись наступ на Станиславів. Бронепотяг мусив вогнем подавити опір захисників мосту. Після того, як шлях буде розчищено, вперед піде піхота, яка захопить переправу.

«Все ж таки, бережіть потяг, – додав генерал. – Як ніяк, а він у нас поки що єдиний».

«Про це, Ваше Превосходітєльство, треба просити артилерію противника», – пожартував штабс-капітан Іван Степанович.

Дорогою додому він нарікав, що дарма вони «так роздрочили противника». Тепер австрійці добре знали, що проти них діє бронепотяг, тож могли підготувати якісь сюрпризи, наприклад, розібрати колію чи встановити міни на мості. Але наказ є наказ – треба виконувати. Бєлов заперечував, що ворог не знає про наступ і сподівався на «авось».

Станиславів. Перша світова. Австрійська піхота

Австрійська піхота засіла на лівому березі Бистриці-Надвірнянської. Поштівка з колекції Олега Гречаника

3 вересня, о другій ночі, команду підняли по тривозі й у повній темряві потяг тихо рушив на передову. Біля річки чекали світанку. Щойно почало розвиднюватись, Бєлов дав команду рушати. На пов­ному ходу бронепотяг проскочив міст, зупинився та відкрив вогонь з усіх 12 кулеметів уздовж окопів австрійців. Тим часом російська піхота переправилась і майже без пострілів зайняла траншеї, що примикали до мосту.

«Гриміла наша артилерія й гармати противника. Цепи просувалися до міста, – пише Бєлов. – Бронепотяг бив по околиці, де розташовувались резерви противника. Вже стало добре видно, й ворожа артилерія зосередила по бронепотягу ударний вогонь. З околиці міста били кулемети».

Вокзал. Станиславів

На момент штурму станція була забита австрійськими ешелонами. Поштівка з колекції Костянтина Таргоніна

Ще трохи, і «карлику» настав би гаплик, тож командир наказав відступати. Але позаду граната пошкодила полотно, довелося ремонтувати колію.

«Дивлюсь у бінокль, бачу наші цепи вже під містом, – розповідає далі Бєлов. – Ворожа артилерія замовкає. Ну, думаю, значить, кінець. Зараз візьмуть місто. Іван Степанович з площадки каже: «Їдемо вперед переслідувати противника». Я дав сигнал і проїхали міст. Наші вже були у Станиславові. Артилерія била по ворогу, що відступав. Туди ж почав стріляти і бронепотяг».

Незабаром з’явився ординарець командира дивізії, який повідомив, що місто здобуте, а бронепотяг має доставити до Тернополя полонених австрійських офіцерів. Їх було 12 – молоді лейтенанти, капітани, два літніх майори. Ввечері «карлик» повернувся до Станиславова.

Легенди Станиславова. Кара небесна

Незабаром Бєлова представили до нагородження орденом святого Георгія IV ступеня. Отримати його була мрія кожного офіцера. Георгіївський кавалер мав право один раз позачергово бути підвищеним на один чин, що відкривало блискучу кар’єру.

У подальшому бронепотяг дислокувався у Станиславові. Є фото, де він стоїть навпроти залізничного поштового відділення. Періодично «карлик» виконував рейди у передгір’я Карпат, куди відступили австрійці. Під час однієї вилазки гранатою знесло голову Івану Степановичу. Підпоручик Бєлов поїхав у відпустку до Петрограда й на цьому завершив свої спогади.

А з орденом у нього не склалося. У списках георгіївських кавалерів В. Бєлова нема.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні