Будапештська серія. Яким був Станиславів на унікальній колекції поштівок (ФОТО)

Є автомобілі, чию марку завжди легко визначити навіть у потоці автівок. Наприклад – BMW. Так само і з старими поштівками.

Види Станиславова друкувало багато видавництв, але одну серію ні з чим не переплутаєш, пише Репортер.

Ліпот – це Леопольд!

Почну з подяки. Ця стаття ніколи б не побачила світ, якби два франківські колекціонери – Олег Гречаник і Володимир Шулепін – не звели докупи розрізнені поштівки, ще й дозволили їх оприлюднити. А це ексклюзиви доби розквіту Австро-Угорської імперії.

Ексклюзив має відповідати трьом критеріям: бути якісним, дорого коштувати та рідко траплятись. Ці поштівки мають усі необхідні атрибути.

По-перше, вони неповторні. Раніше існувала практика, коли один і той самий негатив купу років перевидавали різні видавці. Змінювалися лише шрифти та якість паперу. А тут виглядає, що фотограф знищив негативи одразу після виходу серії. Відтак, такого самого ракурсу більше ніде не побачиш.

По-друге, серія ніколи не перевидавалась. Колекціонери знають випадки, коли один і той самий набір станиславівських краєвидів «клонували» чи не щороку. А ці випустили лише раз.

Читайте: Станиславів чи ні? Історія навколо тилової пекарні (ФОТО)

Завдяки чому їх можна легко впізнати? Усі вони надруковані на жовтуватому папері, навколо світлини є випукла рамочка, а внизу – гарний дизайнерський підпис польською, українською та німецькою мовами.

На звороті є латинські літери «W. L. Bp.», під якими зашифрований видавець. Нашим колекціонерам довелось добряче поламати голови, аби визначити, хто це. Зеновій Жеребецький перший висловив припущення, що це Weis Leopold, Budapest. Його твердження пізніше підтвердив колекційний сайт postcards.wikidot.com. Щоправда, на їхню думку, ініціали видавця мали писатися як Weisz Lipot. Хоча, принципової різниці не має, бо Ліпот – це угорський варіант Леопольда.

Дирекція залізниць, перший телефон, Леонівка. Чим жив Станиславів у 1894 році (ФОТО)

За логікою, угорський видавець мав би випускати поштівки з видами Угорщини. І він їх видавав, причому багато. Втім, сфера зацікавлень Вейса не обмежувалась Будапештом, Мункачем чи Берегсасом. Він ще активно популяризував Галичину та Буковину. Збереглися поштівки з видами Львова, Тернополя, Чернівців і Рави-Руської. Серед прикарпатських містечок угорцю припала до душі Долина, якій він присвятив невеличку серію. (№ 1) Але нас, все ж таки, більше цікавить Станиславів.

Дві панорами

Знаменита «жовта серія» має наскрізну нумерацію, що значно облегшує працю дослідникам. Діапазон – від 6260 до 6279. Відтак, назбирується 20 карток, з яких наші колекціонери сьогодні мають 13, плюс ще дві поштівки відомі в електронній версії.

Не менш важливе питання – коли вийшла серія? Олег Гречаник, прискіпливо вивчивши штемпелі на звороті, зауважив, що найдавніша поштівка пройшла пошту у 1911 році. Між іншим, вона має останній номер 6279, що свідчить про те, що серія випускалась вся одразу.

Ми не будемо дотримуватись нумерації (тим більш, що не всі картки є), а скомпонуємо колекцію за тематичним принципом. Почнемо із краєвидів.

Сьогодні зняти панорамне фото не проблема – береш дрон і гайда! Сто з гаком років тому для цього треба було вилізти на щось високе. Зрозуміло, перед тим необхідно домовитися із власниками, знайти ключі від горища, не побоятись вилізти на покатий дах… Напевно, тому панорамні поштівки дуже рідко зустрічаються. А ось у серії Вейса їх цілих дві!

Ця картка підписана як «Станиславів. Вид загальний». (№ 2). Сьогодні на вулиці Грушевського стоїть австрійська триповерхова кам’яниця під номером 20. Саме туди видерся фотограф, аби зробити вдалий кадр. Хоча, чи вийшов він вдалим?

На передньому плані споглядаємо внутрішнє подвір’я кварталу між нинішніми вулицями Курбаса та Мельничука. Одноповерховий будиночок посередині – це особняк Хуне Йонаса, який розбив навколо симпатичний садочок. Пізніше там надбудували другий поверх, діяла єврейська гімназія, потім школа № 9. Тепер будинок забудований з усіх боків, доведений до аварійного стану і чекає на знесення. Не краща ситуація і з Г-подібною кам’яницею праворуч. Нині вона стоїть напівруїною, а колись сучасники називали її «маломіським палацом».

Читайте: Гості з підтвердженням. Що робив у Станиславові Симон Петлюра (ФОТО)

Скоріш за все, фотограф намагався показати не подвір’я, а висотні домінанти Станиславова. У правому верхньому куті бачимо куполи вірменського костелу, лівіше – вежа старої ратуші, далі чотири «мінарети» синагоги та катедра вдалині. До речі, тут також є міський театр, але його купол добре заховався у лівій частині світлини.

Наступна панорама менш впізнавана (№ 3). Перед нами єврейський квартал, що був на місці теперішнього скверику Руської Трійці. У центральному будинку містився кагал – керівництво єврейської громади, позаду якого проступає дах головної синагоги Станиславова, зведеної ще у ХVIII столітті. Уся ця забудова була зруйнована під час Другої світової війни.

Цікаве місце зйомки. Праворуч видно будову – це кам’яниця Горовиця, Грушевського, 1. Дата на фасаді повідомляє рік її народження – 1910. У той час на початку теперішньої стометрівки найвищим був будинок Гаусвальда, тільки не загальновідомий наріжний, а той, що стоїть правіше – нинішня чотириповерхівка по Незалежності, 13. Його, до речі, викінчили того самого року, але на кілька місяців раніше, тож він став «знімальним майданчиком».

Вулиці імені королів

У старому Станиславові було п’ять вулиць, які найчастіше тиражувались у поштівках. Це теперішні Незалежності, Галицька, Шевченка, Січових Стрільців та Мазепи. За Австрії остання називалась Казимирівською – на честь польського короля Казимира ІІІ Великого. Її початок формувався красивими будинками, які привертали увагу фотографів (№ 4).

Ліворуч бачимо Міську касу ощадності – одну з найстаріших фінансових установ Станиславова. Цікаво, що з великої кількості австрійських поштівок жодна не присвячена саме їй – будівля фігурує лише фрагментарно. Владислав Цесельський, журналіст кінця ХІХ століття, відносив касу ощадності до бельгійського стилю: «Він виражається у спокійних лініях і рівних контурах, вшир і вздовж чисто, без викривлень і видовжених переломів».

Якщо поглянути вгору, то можна роздивитись гіпсові фігури – алегорії Праці та Ощадності, які прикрашали аттик будинку і збереглись дотепер.

Читайте: Ерцгерцог, барон і цісар. Які відомі гості відвідували Станиславів (ФОТО)

Напроти каси стоїть триповерхова кам’яниця, про призначення якої інформує велика залізна вивіска на даху – Готель «Імперіал». І це був не просто готель, а перший у місті готель підвищеного комфорту, що розпочав свою роботу у 1893 році.

На вулиці видно кілька фіакрів, адже вона вважалась важливою транспортною артерію, провадила з міста до Лисця і далі, у Карпати. Сучасники писали, що «влітку Казимирівська аж тремтить від руху екіпажів, що нею проїжджають, і потопає у хмарах куряви».

А це ще одна фотогенічна вулиця – Собеського (Січових Стрільців) (№ 5). Її також назвали на честь короля – Яна ІІІ Собеського, який, до того ж, був непоганим полководцем та регулярно громив турків і татар.

Мало хто знає, що у Станиславові тоді було два пасажі. Окрім знаменитого закладу Гартенбергів, ще був пасаж Егера, представлений на поштівці. Він містився у триповерховій кам’яниці ліворуч, яка мала наскрізний проїзд і велике внутрішнє подвір’я, де розташовувались численні торгові заклади.

Лівіше від пасажу стоїть будинок Регенштрайфа, зведений ще у 1827 році. Довший час він вважався найдавнішою спорудою, яка існувала на передмісті, тобто поза межами колишнього фортечного периметру. На жаль, будинок знесли під час «ревалоризації» в середині 2010-х. На цій поштівці, як і на багатьох інших, є група людей, серед яких багато гімназистів у типових одностроях. Колекціонери мають кілька версій такого масового скупчення людей перед об’єктивом. Або перехожі рідко бачили камеру і підходили з цікавості, або фотограф сам запрошував людей до зйомки, аби «оживити» кадр. Останній варіант більш ймовірний.

Далі буде