Ядвізі Третяк з селища Лисець 29 березня виповнилося 100 років. Незважаючи на дуже поважний вік, бабуся ще ходить на город сапати й загрібати.
Як більше потепліє, пані Ядвіга планує посіяти квіти, пише Репортер.
Хата під іконою
Хата, де живе бабуся, розташована в Долині – так називають одну з частин селища Лисець. Пані Ядвіга сидить у невеликій світлій кімнаті, підпирається палицею. Вона зав’язана у гарну зелену хустину, вбрана у теплий пуховий светр. Біля неї старша донька Люба.
Бабуся погано чує, тому говорить дуже голосно. Її часто доповнює пані Люба – і також голосно. Посміхається, що колишня вчителька й біля мами так звикла.
Бабуся народилась у цій хаті. Тут народила й виховала трьох доньок і на кожні великі свята до неї сюди приїздить велика родина. Має двох онуків і чотирьох правнуків. Усі були на її 100-літньому ювілеї.
А ще у цій хаті Ядвіга перебула війну. Це одна з небагатьох будівель, які вціліли в Долині.
Мама розказувала, що кулі не раз тут свистіли, бомби падали, – переповідає пані Люба. – Отут, довкола цієї хати, де городи, була велика господарка. Були стодола, стайні, шпиклєрка. Усе згоріло, а хата так-сяк витримала, й вона з мамою і татом мали де перебути. На хаті був образ матері Божої Лисецької, тож, може, вона порятувала. Але того образа вже нема – розлізся від часу.
Читайте: Навчання під час війни. Як у Франківську працює «янгольський» центр (ФОТО)
Також, коли бомбили, то втікали ночувати до костелу. Він також вцілів після війни. А ще родина ховалась на стриху хати. Пані Люба переповідає, що її дід брав з собою сокиру – на випадок, “якщо москаль залізе”.
Мама розказувала, що було й так, що бабця просто сідала під хату і казала: «Будь що буде», – знову переповідає мамині історії донька Люба.
Мамо, на нас напав москаль
Пані Люба каже, що 24 лютого, коли почалася нинішня війна, думала старенькій нічого не казати. Не знала, як вона це сприйме.
Пережила одну війну й дочекала другої, – зітхає пані Люба. – Боялась, аби не хвилювалась, бо то роки великі. Але сказала: «Мамо, напав на нас москаль». А вона лише: «Боже». І кожен день молиться, аби був кінець, а то нема й нема.
Ще напередодні 24 лютого пані Ядвіга встала рано й розповіла, що їй приснився сон. «Казала, Любо, то не до добра, – пригадує донька. – Що Ангел сказав їй: «Я тобі покажу кінець світу». «І, Любо, нараз все запалало, затріскотіло, усе довкола горить. Любо, то не до добра», – каже мені. І тут війна».
Треба молитися, аби Бог дав спокій, а більше нічого не треба, – говорить бабуся. – Як буде спокій, буде хліб, усе буде. Я виділа багато чорного й білого. Як злого не будете робити, то вам Бог буде помагати. Я переконана в тому, бо м виділа, пережила це. Треба вірити в Бога, але правдиво.
Читайте: “Як Бог таке дозволяє?” 16-річна Катя із Маріуполя розповіла про життя в облозі
Йде бадьоро
Не знаю, чого так дожилася старости, я вже не хотіла, бо то вже не життє, бо нема, аби було чим раз ліпше, – говорить пані Ядвіга. – Я вже не хочу більше жити, а донька свариться зі мною. Дякує Богу, що має маму. Мама то пожаліє, то посварить, але то є мама.
Бабуся з донькою виходять на вулицю проводжати гостей. Пані Ядвіга підпирається палицею, але йде досить моторно, як на свій вік.
Пані Люба посміхається, що вони вже й на город ходили. Бабуся сказала дати їй її дзюбату сапу та граблі.
І ще туди так бадьоро йде, – із захопленням говорить донька. – Вона хоче бути корисна, хоче робити. Ставить палицю поперед себе, тримається за неї та сапає чи підгрібає. Доходить до палиці та знову її пересуває поперед себе. Там у городі є такий кубан, на який ми собі сідаємо перепочити. Син хотів порубати, але я не дала. Най там нам буде для перепочинку. А тут мама ще квіти має посіяти. Дуже любить айстри та майори.
Авторка: Світлана Лелик
До перемоги й довше. Як “7 Загін” у Франківську збирає на фронт все від ліків до коптерів (ФОТО)
