"Як Бог таке дозволяє?" 16-річна Катя із Маріуполя розповіла про життя в облозі

16-річна Катя розповіла, як вони з п’ятирічним братом виживали в оточеному місті та залишилися сиротами.

Історією дівчини з Маріуполя, яка пережила всі жахи війни, поділилася волонтерка Віра Хвуст, пише Репортер.

театр Маріуполя новини Івано-Франківська — Руїни Маріупольського театру. Окупанти скинули на нього надпотужну авіабомбу. На той момент там ховалися від бомбардування та обстрілів 1200 людей

Далі запис з її слів:

Знаєте те відчуття, коли боляче? Одного разу я закохалася в хлопчика, а він у мене ні, тож я думала, що це боляче. А виявилося, що боляче бачити, як твоя мама помирає на твоїх очах. А братик приходить до неї та каже: “Мамочка, не спи, замерзнеш”.І ми ніколи не потрапимо до її могили.

Вона так і залишилася у сирому й темному підвалі.Ходили до ванної кімнати, спали, їли залишки їжі в одному підвалі.

А якось дядько Коля спіймав голуба, то був, напевно, день п’ятий чи шостий. І ми його засмажили та з’їли. А потім нас всіх вирвало.

Мама трималася до кінця, але за три дні до нашої евакуації померла.

Я сказала братові, що вона міцно спить, тож її не варто будити. Але думаю, він усе зрозумів. Я зрозуміла, коли померла наша сусідка, ми не могли її винести, і вона стала пахнути. А потім стало тихо, й дядько Коля її виніс, але сам підірвався на розтяжці. Мама дуже плакала. Після смерті тата дядько Коля був для нас найближчою людиною.

…трупи так погано пахнуть. Вони там були всюди. Я закрила брату очі маминим шарфом, аби він того не бачив. Поки ми бігли, мене кілька разів ледь не вирвало.

Я більше не вірю у твого Бога. Якби Він був, ми б не страждали так сильно. Моя мама ніколи не робила нічого поганого, чуєте? Вона навіть не залишила дядька Колю на ніч в іншій кімнаті, поки вони не одружилися. Вона ходила до храму й часто сповідалася, і я теж. Дядько Коля навіть кинув курити, щоб мама не нервувала, бо то гріх. А твій Бог взяв і забрав її. Священник там мені щось казав, що мама служитиме Богу, але краще б вона служила тут, виховувала нас.

Ненавиджу росію.

Там мій рідний дядько. Вгадайте, що він сказав мені сьогодні по телефону? “Катя? Яка ще Катя? Дівчинко, я вас не знаю. Яка війна, яка Катя? “. А потім написав з лівого номера: “Катрусю, не пиши мені. Це небезпечно для мене та моєї родини. А маму вже не повернути”.

Ненавиджу їх! Це була його рідна сестра, як так можна?!

… знаєте, думаю, я повернуся до Маріуполя. І я буду жити на тому ж місці. І кожного разу, в той самий день я буду спускатися в підвал нового будинку і класти там квіти.А ще страшно, коли діти плачуть, а не можна. Не можна, щоб хтось почув. Ці виродки знаходили людей у підвалах і вбивали їх. Ті, хто вижив, казали, що російські військові могли гвалтувати дітей і старих, навіть трупи.

Читайте також: Театр драми. Що насправді відбулося 16 березня в центрі Маріуполя – очевидці (ФОТО)

Якщо Бог існує, то чому Він таке дозволяє?

Я більше не хочу жити. Нас, мабуть, зараз розділять. І я, напевно, не побачу свого брата. Навіщо, навіщо цей путін нас “рятував”?! Добре жили, навіть машину купили. Дядько Коля обіцяв навчити мене їздити. Вони навіть машину спалили. І квартири нема.

Я хочу померти, але не можу….

Обійміть своїх дітей! Бо якщо вас не стане, вони не запам’ятають ваш запах. Якщо я витримаю і потім у мене будуть діти, то я обійматиму їх цілодобово…