Настають такі часи, коли просте дає складному потужного пенделя. Й чим те просте є простішим, тим потужнішим стає пендель. Бо з складним можна вступити у комунікацію, домовитися або ж використати його складність проти нього самого.
Сама по собі складність надає змогу за щось зачепитися, визначити внутрішні протиріччя у тому складному й зіграти на них, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Не так з простим. З простим боротися важко. Вірус цьому приклад. Що таке вірус? Це навіть не «живе» у повному розумінні цього слова. Це щось на кордоні живого й неживого. Сукупність молекул, здатна паразитувати на клітці. Це щось розмножується і мутує, але в нього, на відміну від мікроба, відсутній обмін речовин. Та й енергетичний обмін відсутній.
Читайте також Володимир Єшкілєв: Про карантинні історії
Тому коронавірусові до одного місця і імбир з часником, і усякі антибіотики. Він навіть у крові не мешкає. Він живе на поверхнях дихальних органів і на поверхні шлунку. А ще він чигає на великих і розумних сапієнсів на усіх обпчиханих поверхнях, що нас оточують. На поверхнях пластикових, металевих, керамічних, лакованих й не дуже. Простий і поверхневий, він змушує два мільярди найскладніших на планеті істот сидіти на карантині.
Сидіти й чекати чи то на набуття «стадного імунітету», чи то на вакцину, чи то на виповнення загадкового процесу, відомого вірусологам як атенуація. Тобто на просте поступове ослаблення агресивності простого.
Чекати, поки через мільярди реплікацій простий «по-простому» перестане вбивати складних, а навчиться мирно в них розмножуватися. Як сотні тисяч років мирно розмножувався на дихальних і стравохідних поверхнях кажанів, які для нього, простого, за складністю нічим не відрізняються від нас.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про вірус двох світів і Санітара Лісу
А ми можемо дивуватися тій простоті, з якою здоровенний «чорний лебідь» наклав на все людство. Ми чекали того «лебедя» з Перської затоки, де готуються до бою велетенські авіаносці. Чекали його з глибин суперкомп’ютерів, де мешкає штучний інтелект. Виглядали його в лабіринтах глобальних фінансових інституцій.
Але все сталося простіше. На базарі, у покоцаній халабуді, старий м’ясник, що відпарював свіжі тушки кажанів, почухав немитою рукою носа. Цієї миті уся історія XXI століття залежала від одного руху. А ще, безумовно, від того, хто почухав носа. Якби його почухав молодий м’ясник, без проблем з кров’яним тиском, ми б тепер смажили шашлики на березі весняної річки.
Але ніс почухав старший дядько, що кілька місяців (або й років) приймав якийсь інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Який-небудь реміприл, каптоприл або берліприл. Дядько просто регулював тиск. Простому м’ясникові й не снилося, що тим самим він встеляв дихальні площини своїх легень тоненьким молекулярним «килимком» з білку АПФ2, що його коронавірус використовує у той самий спосіб, яким астронавти юзають стикувальний вузол.
Палець торкнувся носа, просте зустрілося з дружньою площиною, і полетів глобальний «чорний лебідь». Закрилися аеропорти, зупинилися танкери, спорожніли бари та кінотеатри, Байден з Сандерсом припинили гавкатися на праймеріз, а власники псів сповнилися неабиякої вдячності до своїх улюбленців.
Є підозра, що політ цього «чорного лебедя» закінчиться не так просто, як почався. Хоча сам вірус зійде з ситуативного трону, радше за все, у простий спосіб. Втомлені кризою й карантином люди змусять уряди забути про безпеку групи ризику й вірус стане звичною частиною нашого світу. Просто стане.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.