Ще роки два тому політизована школота кривила мордочки, лише зачувши про кастову природу теперішнього українського соціуму. Школота зависала на вебінарах з проблем громадянського суспільства та постмодерних шляхів самореалізації.
Епідемія зняла рожеві окуляри, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.
Й люди раптом знайшли себе не на фронтирі європейської цивілізації, а ледь не в середньовічній дупі. Де суть Воскресіння Божого проектується на яйця з ковбасою, а заражені вірусом просять добрих сусідів не палити їхні хати й не вбивати дітей. Виявилося, що до «громадянського суспільства» та «постмодерної самореалізації» нашому присілку ще перти й перти. Й не асфальтованою дорогою, а засраними стежками.
А кастовість під прожектором епідемії розквітла всіма своїми ознаками.
Якщо взяти за основу перелік сучасних каст, запропонований Алексом Кролом у книзі «Теорія каст і ролей», то в Україні сьогодні присутні наступні касти: «олігархи», «бізнесмени», «жерці», «силовики», «топ-менеджери», «рантьє», «підприємці», «професіонали», «чиновники», «жандарми», «раби». У Крола є ще найвища каста «владарів», але ці, як казав персонаж з «Кін-цза-цза», на іншій планеті живуть.
Кастова громада у критичні моменти розпадається на персональні фортеці. Епідемія, без сумніву, є викликом, критичним моментом в історії нашого суспільства. Ми бачимо, що кожна каста обирає свою стратегію протистояння вірусові. Кожна каста діє за власним сценарієм.
Спочатку це виглядало як створення ВІП-палат в інфекційних лікарнях. Але майже відразу від такої дурниці відмовилися. Адже сама «філософія епідемії» передбачає уникнення місць скупчення зараження. Епідемії люблять ексклюзивність.
Тому, вангую, ми не побачимо олігархів, бізнесменів, жерців і топ-менеджерів у лікарнях. Побачимо хіба що у таких лікувальних закладах, які не матимуть нічого спільного з установами МОЗ. Але й у це мало віриться.
Вищі касти, як виглядає, лікуватимуться за місцем мешкання. Найпростіше – заздалегідь обладнати у палаці (на віллі, в резиденції, в помісті) спеціальні ізольовані кімнати. Зі всією потрібною апаратурою та кількома суміжними приміщеннями, де житимуть медичні працівники. Для таких «домашніх стаціонарів» не виникне проблем з ліками та приладами. Все буде. Або вже є.
Інакше з середніми і нижчими кастами. Середні, у кращому випадку, купуватимуть бокси у приватних медичних центрах, нижчі – лягатимуть на койкомісця у лікарнях масового вжитку. Обидві стратегії не гарантують максимального рівня захищеності, як у випадку з вищими кастами. Бокс у приватній клініці не гарантує присутності спеціалістів-респірологів належного рівня. Койкомісце у звичайній лікарні взагалі нічого не гарантує.
Все – як за феодальних часів. При наближенні орди феодали зачинялися у неприступних замках, міста сподівалися на мури і найняту варту, а сільські простаки разом з дрібною худобою ховалися у лісових землянках – раптом нехристі не помітять.
Хтось скаже, що не всі ховаються від епідемії у своїх кастових фортецях. Що є громадські спільноти, які шиють маски для медпрацівників, знаходять тести і т. п.
Зрозуміло, що не всі українці живуть у чотирнадцятому чи п’ятнадцятому столітті. Але це аж ніяк не змінює базової структури суспільства. Та й теперішній світ демонструє чисельне домінування кастових та авторитарних суспільних моделей над демоліберальними.
Часи змінюються. Але вся науково-технічна могутність цивілізації і весь накопичений за віки досвід безсилі перед інерцією занадто людського . Черговий цикл історії знову закінчується пошестю, роздільністю людей на касти й тотальною брехнею. Те саме чоло, ті самі граблі.
