Будинок ветерана «Бандерівський схрон», що у Клубівцях, вирішив узяти паузу.
Наскільки довгу, сказати складно. Сьогодні туди нових людей не приймають. Нині у «Схроні» живуть п’ятеро ветеранів війни на Донбасі, які обсмажують каву та роблять дерев’яні іграшки. Грошей на утримання та реабілітацію людей відчутно бракує, а ще борги, комуналка, пише Репортер. Схрон
У «червоній зоні»
«Ми вирішили поставити на паузу роботу «Бандерівського схрону» десь наприкінці серпня, – розповідає керівник центру Ігор Чернецький. – Відверто, до цього все йшло. Коронавірус, Франківськ потрапив до «червоної зони», а фінансування мали надати після виходу з неї. Ці кошти мали виділити не лише на хлопців з області, бо в міністерстві ветеранів розуміють – ми беремо людей з цілої України».
Так, основна та єдина причина закриття центру для учасників АТО та їхніх сімей – брак грошей. Головним чином на це вплинули пандемія та карантин. Від міністерства «Схрон» не отримав ні копійки, а власним коштом атовці далеко не заїхали.
Читайте: Сонячна незалежність. Чи вигідно на Прикарпатті встановлювати панелі та скільки це коштує
«Кожного року ті гроші ми розтягували й на перші 2-3 місяці наступного, – пояснює Чернецький. – А нині маємо, що маємо, тобто нічого. З області я також не отримав жодної копійки на реабілітацію. А на матеріальні потреби нам дали лише 70 % від того, що ми просили. До того ж, ми ще понабирали багато хлопців, ще й залізли у великі борги. Тому вирішили припинити роботу на певний час, залишити пару хлопців, що мають певні обов’язки. Усі хочуть їсти, всі хочуть курити, але фізично справитися з тим без допомоги й фінансування – нереально».
Від початку року у «Схроні» пройшли реабілітацію близько 80 людей. Під час карантину до центру намагалися брати не більше людей, ніж є місця. Але бували випадки, коли людина потребувала психологічної допомоги й розвантаження просто вже.
«Наразі в нас є п’ятеро людей, то ми їх утримуємо, – каже Ігор Чернецький. – Ми з дружиною Наталею іноді з усім не справляємось, тож вирішили розвантажитись і тепер кожен займається одним напрямком. Наприклад, я кавою, а Наталя – майстернею. Зайвих рук у нас точно нема. Наприклад, зараз є ветеран, він юрист, офіцер – почав працювати у майстерні, йому там подобається. Хто хоче, того навчимо, аби було бажання».
Далі так не буде
«Коли ми зачиняли свої двері для нових людей, то планували відкритися з 1 жовтня, – говорить Чернецький. – Але вирішили не поспішати. Минулого року теж була подібна проблема, але якось викрутилися. А тепер твердо вирішили – закриємо усі питання й лише тоді будемо думати про відкриття. До мене часто телефонують голови тієї чи іншої спілки – «потрібно взяти людину на реабілітацію». Перепрошую, але такого більше не буде! Ви для цього нічого не зробили, а готові лиш віддавати людей на наші руки. Та ви можете напрягти голову району чи підприємців, усі ж усіх знають. Перекрийте певні фінансові питання й тоді зможемо говорити. Зрозуміло, що чоловік, який побував на війні, може створювати певні проблеми для громади, сім’ї, і всі його хочуть позбутися – не завжди в поганому сенсі. Це людина, яка віддала частину свого життя на захист країни, ну можна ж про нього потурбуватися і скинутися грішми? У нас не вистачає фінансування на кожного».
За словами керівника центру, в жодній країні світу немає держустанови, що реабілітує ветеранів, бо цим займаються лише громадські організації. Каже, приходить людина-проблема, а виходить – як нова. На заміну у «Схроні» нічого не отримують, але й не просять – лише на прожиття цієї ж людини.
«Були випадки, коли родина привозила чоловіка, лишала на порозі й тікала, – каже Ігор Чернецький. – Обіцяли золоті гори, розверталися і потім просто не згадували про нас. А я не нагадую, бо для чого? Це все залишається на їхній совісті. Я ж людей не вижену? Але треба одразу казати – готові допомогти чи ні. Тоді я орієнтуюсь, чи людина повністю залишається на моїх плечах, чи буде якась підтримка. Якщо ні, то треба прямо казати – є проблема, але самі ми не маємо змоги допомогти, або не хочемо».
Мінімальна сума, що потрібна для утримання ветерана, – 250-300 грн на день. Сюди входить харчування, лікування, робота з фахівцем по реабілітації.
Читайте також: Село і вірус. Як Котиківка воює сама та допомагає цілому району (ФОТО)
«Після того, як ми беремо людину, то зазвичай вилазять й інші проблеми – комусь треба полікувати зуби, хтось втратив документи, комусь оновити посвідчення, – розповідає Чернецький. – Зараз ми назбирали десь 35 % від того, що необхідно. Якщо є критична ситуація, де людину просто потрібно взяти – звісно, не відмовимо. Завжди йдемо назустріч і хочеться, аби до нас ставилися так само. Але відкриватись сьогодні, щоб закритись завтра, то також не хочемо. Тому говорити про якісь дати нині немає сенсу».
Ручна робота
«З майстернею минулого року був аврал, бо ніхто не мав свого певного обов’язку, – продовжує Ігор Чернецький. – Хтось має вирізати, хтось малювати, хтось доводити до випалювання. От, наприклад, розмальовуванням займається моя дружина. Але водночас вона може випалювати й відразу малювати, бо тоді це економія часу. Далі треба покривати лаком та олією. Не всі хлопці до якоїсь конкретної роботи, бо не всім подобається, а дехто взагалі вперше у житті працює з деревом. Цього року вирішили підійти до цього системно й розподілити роботу. Але ми поки що не масштабуємо виробництво, бо то все ж таки хендмейд, ручна робота. Над однією іграшкою треба сидіти 3-4 години, а якщо є замовлення на десять і більше, то це забирає не один день».
Іграшки сильно не «світять» й не рекламують, бо зробити велику партію у короткий термін не дозволить мала кількість рук. Та й до всього мусить бути бренд і жодного масового виробництва, адже все робиться поступово, руками і з любов’ю. Так само і з виробництвом кави.
«З кавою в нас також масовості немає, як, наприклад, в інших ростерій, – розказує керівник «Схрону». – Переважно усі наші клієнти – це ті, що замовляють постійно. Є й нові, по 10-15 замовлень щотижня, правда, не завжди великі, але вони є. Дехто замовить і більше не купує, але більшість залишається і підбирає на свій смак з різних видів кави. В нас беруть навіть декілька місцевих підприємств. Щодо кави на четвертий рік роботи вже є стала клієнтська база. Але ми хочемо, щоб вона приносила не кілька тисяч гривень на місяць, а хоча б перекривала 30 % на саме функціонування «Схрону». Будемо виходити на кав’ярні, шукаємо інвестора, маємо кілька пропозицій. Тому руки не упускаємо».
Потреби є завжди
Окрім коштів, «Схрон» потребує устаткування для майстерні – циркулярний станок, дві малі стрічкові та одну торцеву пилу. Для обсмажування кави – новий ростер. Аби до кінця облаштувати територію, потрібні цемент і піщано-гравійна суміш, інші будматеріали.
З техніки атовці найбільше потребують великого холодильника, бо два старі вже своє віджили. Із харчів найбільше треба цукор і солодощі. Звісно, не зайвими будуть цигарки.
Також будинку ветерана бракує потужності по електриці, адже він під’єднаний до однієї мережі з сусідніми будинками. За словами Чернецького, він ніяк не може знайти спільної мови з обленерго. Але рук не складає, бо, каже, хто, як не вони.
