Історія Газета Фото

Партизанська Коляда. Як на Прикарпатті повстанці святкували Різдво (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Різдво для повстанців було особливим святом – таким собі підсумком року, що вони його дочекалися та прожили ще один рік. А ще – символом надії, що дочекаються цілі й неушкоджені й наступного.

Комусь із повстанців вдавалося поїсти різдвяних страв у родинах селян, які приймали хлопців на Святвечір, а хтось колядував у бункері в лісі, пише Репортер.

Острівок підпілля

За словами директора обласного музею визвольної боротьби Ярослава Коретчука, святкування у підпіллі в різні роки відбувалися по-різному.

Наприклад, до 1946 року бійці УПА доволі великими підрозділами приходили на Святвечір у села, де їх приймали родини. А перед тим добре готувалися, найперше – вивчали майновий стан сім’ї.

До теми: Розстріляний вертеп

«Провідники не обтяжували бідних селян, а направляли повстанців по двоє-троє до заможніших ґаздів, – розказує Ярослав Коретчук. – Коли сотня заходила в село, то виставляли охорону. Потім охоронці мінялися, аби всі мали можливість побути за святковим столом й заколядувати».

До 1946 року навіть ходили з вертепами по селі й колядували, наприклад, у селах Посіч чи Грабівка, що біля Чорного лісу. Там святкували більш-менш спокійно та впевнено.

«Сміливо повстанці колядували й у гірських районах, – каже Коретчук. – Доволі часто приходили на Різдво у Космач. У 1945 році у селищі зійшлися 12 сотень – понад 2000 бійців!».

«Острівком підпілля» називала Космач зв’язкова-розвідниця УПА Стефанія Костюк. Вона пригадувала, що навколо розташовувалися енкаведисти, а там було безпечно. Саме в Космачі жінка отримала завдання від Роберта – Ярослава Мельника зготувати вечерю для командування.

Гостей за столом тоді було чимало. Окрім Роберта з дружиною, із своєю супутницею прийшов і крайовий референт Служби безпеки Карпатського краю Митар – Володимир Лівий. Решта повстанців прийшли без жінок.

«Ми приготували 12 страв, посідали за стіл і чуємо – селом розлилися колядки. То був неймовірно гарний Святвечір! Ми просиділи усю ніч і вже раненько пішли до церкви, – пригадувала Стефанія Костюк. – Потім переказали, що мене шукає провідник, я отримала завдання й пішла його виконувати. Оце й усе моє святкування».

Велика сила колядок

Ось як згадував святкування Різдва 1945 року у горах сотник УПА Мирослав Симчич-Кривоніс: «Святвечір відзначали цілим куренем у Білоберізці на Верховинщині. Білоберізка простяглася вздовж невисокого берега Черемошу. Проте кілька хат розкидано по довколишніх горбах. Саме в одній з таких віддалених хат ми й зібралися для святкування. Поки командири й стрільці вечеряли, озброєні стійкові пильно охороняли село. Вони часто змінювалися, тому всі стрільці мали змогу посмакувати святвечірніми стравами, понасолоджуватись, бодай коротко, домашнім затишком. Цілу ніч по горах лунали повстанські колядки».

За словами Мирослава Симчича, повстанська коляда й пісня були сильною духовною зброєю, «часто сильнішою за кріса», бо підтримували дух вояків УПА та зберігали віру народу в омріяну незалежність.

Улюбленими колядками повстанців були «Нова радість стала» та «Бог Предвічний». Директору музею Ярославу Коретчуку вдалося знайти та придбати на аукціоні оригінальний документ підпілля – набрану на друкарській машинці партизанську колядку невідомого автора.

У ній говориться про те, що на Святу вечерю за столом збиралась весела родина. Але прийшов важкий час і нема вже батька й неньки, бо вони в Сибіру, сестри у Берліні, а брат пішов у повстанці, бо по Україні розгулялась комуна.

Сухий закон

У 1946 році формат святкування повстанського Різдва змінюється, бо тоді вже у кожному селі були підрозділи НКВД. Прийти в село великими групами бійцям УПА стало складніше. Тоді більшість святкувала у криївках.

«Звичайно, мати там 12 страв у тих умовах було нереально, – розказує Ярослав Коретчук. – У криївці повстанці намагалися спожити кутю і по можливості ще дві-три страви. Ставили в куток дідуха. В першу чергу мала бути молитва, споживання тих страв, які вдалося приготувати, а опісля колядували. Різдво для повстанців було символом надії, давало їм такий дух, що от вони пережили ще один рік. Давало надію, бо попереду чекала нова боротьба».

Про Святу вечерю у повстанській криївці можна прочитати у спогадах майора УПА Степана Стебельського з Калущини, який загинув у Чехії в 1949 році. Він писав, що командир виходив із бункера і готував сіно та дідуха, якого упівці заздалегідь приносили з села.

«Входячи до бункеру, я привітав усіх вісткою: «Христос Рождається!», а всі відповіли: «Славіте Його»! Лиця стрільців не були сумні, але сльози текли по них. Вони були поважні, святочні і грізні. Стаємо в лаву, відмовляємо молитви, співаємо коляду «Бог Предвічний». Після коляди моїм обов’язком було сказати декілька слів», – пригадував Стебельський.

У криївці могло бути і двоє, і десять людей. Коретчук розказує, що ті повстанці, які жили в бункерах у селі, мали можливість вийти звідти і спожити Святу вечерю з родиною, на обій­сті якої ховалися.

«Алкоголь фактично не вживався, – наголошує директор музею. – На свята командири могли дозволити маленьку чарчину – грамів 20. В основному був сухий закон, за порушення якого карали 20 буками на тепле місце».

У свята каральні органи НКВД особливо посилювали свою роботу по селах. Так, у 1945 році на саме Різдво у селі Горішній Майдан Надвірнянського району під час облави розбили сотню Петра Треняка – Чайки. Загинув сотенний і 72 вояків. Усі вони поховані у тому селі.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні