Івано-Франківськ різко забудовується, і за зданими квадратами на душу населення займає в Україні то друге, то третє місце. Але дивна річ – на сучасних поштівках з видами міста є зразки австрійської, польської, радянської архітектури, втім, майже немає новобудов.
За 30 років незалежності вийшло понад 200 поштівок, з них сучасних споруд ми нарахували… шість. Та й то з натяжкою, пише Репортер.
У дев’яностих будівництво в місті практично завмерло – СРСР розвалився, а разом із ним вмерли й державні будівельні підприємства. Приватні забудовники лише почали з’являтися і ще не були спроможні на великі об’єкти. Лише коли ввели гривню та зупинилась гіперінфляція, почалося відродження будівельної галузі.
Першим великим об’єктом, зведеним у місті за незалежності, вважається банк «Україна». Щодо авторів та дати його побудови є певні розбіжності. У книзі «Пам’ятки історії та культури Івано-Франківська. Історико-архітектурний нарис» повідомляється, що «провісником новітньої архітектури, розв’язаних рук будівничих стала масштабна споруда банку «Україна», архітектор там Володимир Кочмар, рік – 1997. А от у книзі «Станиславів – місто давнє і сучасне» автором проєкту зазначений архітектор Микола Дорошенко, а рік побудови вказаний 1996.
Втім, банк «Україна» працював у споруді недовго. У 2001 він збанкрутував і на поштівці 2002 року на фасаді вже вивіска «ПриватБанк» (№ 1). Нині там управління Державного казначейства.
Читайте: Акцент модерності. Як і коли з’явилися перші «висотки» Станиславова (ФОТО)
У спадок від минулої епохи Франківську дісталось багато довгобудів. Один із них почали зводити на вулиці Сахарова ще наприкінці 1980-х як офіс обласних професійних курсів. Архітектор Ярослав Гуменюк виконав креслення, будівельники швидко вигнали коробку, і на цьому все стало. Один час там хотіли розмістити російську гімназію, але далі розмов справа не пішла. У двотисячних справа рушила з мертвої точки, будинок доробили й розмістили там філію Прикарпатського університету – Інститут культури і мистецтв (№ 2).
Назва закладу цілком копіювала київську кузню естрадних кадрів Поплавського, тому за кілька років виш поміняв вивіску і став просто – Інститут мистецтв ПНУ. У 2002 вийшов набір пошивок, приурочений до 340-річчя Франківська. На світлині інститут новесенький, пофарбований в яскраві червоно-жовті кольори. За цю оригінальну гаму заклад швидко охрестили «Макдональдсом».
Радянська архітектура не вражала багатством форм та оригінальністю ідей. Більшість совкових споруд являли собою похмурі бетонні коробки з паралельними стрічками вікон. Саме таким був комплекс громадського харчування на вулиці Галицькій, що відкрився у 1969 році. Центральним закладом там був популярний ресторан «Карпати» на третьому поверсі.
Читайте: Некрополь у Франківську, який не став другим Личаковом (ФОТО)
Наприкінці дев’яностих «Карпати» накрились, приміщення викупив банк «Прикарпаття». Незабаром настало ХХІ століття, в якому будівля виглядала збідованою, тож банкіри замовили проєкт реконструкції, який виконав архітектор Андрій Цап’як. У 2002 році опоряджувальні роботи були завершені, й колишня радянська коробка змінилась до невпізнанності (№ 3). Саме такою її побачив і зафіксував франківський фотограф Тарас Яковин. З часом у кам’яниці змінилися власники, і тепер у будинку працює «Ідея Банк».
Франківська «стометрівка» сформувалась на зламі ХІХ-ХХ століть як початок вулиці Сапіжинської. Її забудову складали австрійські кам’яниці, а поодинокі радянські вкраплення виглядали доволі толерантними.
Одним із найбільших будинків стометрівки був так званий «Готель Камінського», споруджений ще у 1870-х. За радянщини там містився ляльковий театр. На жаль, безгосподарність чиновників довела кам’яницю до аварійного стану. У 1993 році, після обвалу фасадної стіни, під час якого загинула жінка, споруду розібрали. Довший час тут була пустка, але протягом 2000-2002 років на місці готелю Камінського виросла помпезна споруда Державного експортно-імпортного банку (№ 4).
Її автором став архітектор київської фірми «Дніпроцивільпромбуд» Валентин Зубченко. Він виконав кам’яницю у стилі техногенного дизайну, яка стильно виглядала б на Позитроні, Каскаді чи Пасічній, де переважають новобудови. А в історичному центрі споруда зі скла й бетону дещо дисонує із старовинними сусідніми будинками.
Поштівка № 5 зображає фонтани, які будувались у Франківську в двотисячних. Ні, це не означає, що до цього у місті їх зовсім не було. Були. Тільки на той момент більшість з них зносилась і потребувала реконструкції.
У 2004 році модернізували, а точніше повністю перебудували головний фонтан міста на Вічевому майдані. Архітектором виступив Орест Кос, який подав цікаву ідею зробити під чашею простір, де можна гуляти, навіть не замочивши ніг. Мешканці Франківська оцінили це рішення спекотними літніми місяцями.
Читайте: Рекорд у п’ять поверхів. Продовження історії про перші “хмарочоси” Станиславова (ФОТО)
Ще один фонтан прикрасив собою майдан Шептицького. Тут ніколи не було штучної водойми, тому довелося все робити з нуля. Це був не простий фонтан, а ротонда з фігурою Діви Марії, яку виконала скульптор Світлана Топоркова. Архітектором і тут став Орест Кос. Матеріалом слугував білий каррарський мармур, який подарувала містові канцелярія Папи Римського. Фактично це найдорожча скульптура нашого міста. Спорудили фонтан у рамках святкування 2000-річчя Різдва Христового, хоча запрацював він у 2001.
На тлі франківських поштівок вирізняється серія, яку вже багато років друкує видавництво «Лілея-НВ». У 2012 вийшла листівка з роботою Анастасії Влашин, яка обрала досить незвичний об’єкт. Світлина називається «Нічний Арсен» (№ 6). Це перший випадок у міській філокартії, коли фотограф забрався так далеко від центру.
Сьогодні це фото вже стало історичним, адже навколишній пейзаж докорінно змінився. Попереду й позаду торгового центру виросли квартали житлових будинків, відтак, з цього ракурсу «Арсен» уже не сфотографуєш.
Ось, власне, і всі «шедеври» сучасної архітектури, що представлені на поштівках. Чомусь дітища франківських забудовників не надихають видавців, які продовжують тиражувати ратушу, костели, сквери та старовинні кам’яниці. Як думаєте, чому?
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.