Історія Газета

Акцент модерності. Як і коли з’явилися перші «висотки» Станиславова (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Найкращим знавцем довоєнного Станиславова був краєзнавець Михайло Головатий. Він міг, не підглядаючи у папірці, одразу сказати, коли збудований той чи інший будинок, навіть власників. Найбільше його цікавила архітектура австрійського і міжвоєнного періодів.

У своїй книзі «Етюди старого Станиславова» Головатий написав, що у 1939 році в місті було 10 п’ятиповерхових будинків. Але адреси не уточнив. Тож спробуємо розібратися самостійно, пише Репортер.

«Уніон» відкриває рахунок

 

Як і кожна задача, ця має свої умови й невідому величину. Знаємо дати зведення першої та п’ятої п’ятиповерхівки, а також їхню загальну кількість. Із локалізацією перших висоток простіше, адже місцева преса жваво висвітлювала будівельні прем’єри. Будинки зводилися знакові, стали красою середмістя, надавши йому акцент модерності.

Рахунок відкрила кам’яниця братів Хованців (1), що постала на розі вулиць Сапіжинської та Гославського (нині Незалежності, 4). Вона була зведена у 1912 році та відкрила нову еру в будівельній історії міста.

Архітектор Фредерик Януш спорудив не просто будинок, він ще й встановив кілька міських рекордів. По-перше, для будівництва фундаменту в місті вперше використали залізобетон. По-друге, був подоланий чотириповерховий бар’єр. До цього Станиславів міг похвалитися лише двома чотириповерхівками – дирекцією залізниць і житловим будинком біля колегіального костелу.

По-третє, аби спростити людям добирання на верхні поверхи, кам’яницю Хованців обладнали електричним ліфтом. До того тут ліфтів взагалі не бачили – ніяких.

Читайте також: Легенди Станиславова. Сумне диво на Галицькій

По-четверте, ліфт мусив від чогось живитись. Тож у підвалі відкрили першу приватну електровню, яка забезпечувала світлом весь будинок, а згодом ще й продавала надлишок сусідам.

На другому поверсі працював популярний ресторан «Уніон», а вище розташовувався однойменний готель. Кам’яниця одразу стала улюбленим об’єктом видавців поштових листівок і нині колекціонери мають цілу купу «Уніону» в різних ракурсах.

Заздрісний сусід

У селах Галичини й Закарпаття здавна є така дивна традиція. Якщо сусід збудував нову хату, то треба звести або таку саму, або хоч на цеглину вищу.

У повній відповідності з цією традицією, сусід Хованців, німець Карл Гаусвальд, наступного року збудував свою п’ятиповерхівку (Незалежності, 11) (2). Її проєктував той самий архітектор Януш, споруда теж мала залізобетонний фундамент, ліфт, навіть статуї на фасаді виготовила майстерня Антоняка – та сама, що оздоб­лювала кам’яницю Хованців.

Але в одному аспекті Гаусвальд навіть перещеголяв сусідів. Його будинок прикрашав купол, оббитий чистою міддю. Щоправда, власник недовго ним тішився, адже у 1920-х купол знищив вибух пороху, що зберігався на стріху.

Як він там опинився? Річ у тім, що Гаусвальд торгував залізними товарами, зброєю та боєприпасами до неї, на чому й заробив свій статок. Руйнування від вибуху обмежи­лись вежею, п’ятий поверх не постраждав.

Після зведення цих двох сусідських кам’яниць сформувався гарний перехід з площі Гізели на вулицю Сапіжинську, що відповідає початку теперішньої стометрівки.

Вставка преміум-класу

Із п’ятиповерхівкою номер три проблем жодних, адже пізніше сам Михайло Головатий у газетній статті зазначив, що третій «хмарочос» постав у 1913 році та має адресу Вітовського, 19 (3).

Засновник династії Станіслав Хованець на цьому місці планував звести помпезну будівлю повітового староства. Архітектор Ян Кудельський навіть виконав креслення, але у 1910 році старий Хованець помер, і проєкт залишився нереалізованим.

Його дітям більше подобався архітектор Януш, якого вони засипали дорогими замовленнями. Протягом 1912-1913 років той збудував для них ще одну кам’яницю, яка впритул примикала до готелю «Уніон». Зодчий настільки гармонійно їх поєднав, що здається ніби то один будинок. Але це не так.

Читайте також: Кольорові руїни. Останні австрійські поштівки з видами Станиславова (ФОТО)

На першій поштівці видно, що фасад готелю має п’ять вікон з боку вулиці Вітовського. А ось на міжвоєнній світлині кам’яниця «потовстішала» ще на п’ять вікон.

Це був суто житловий будинок із квартирами, як би сказали сьогодні, – преміум-класу. Там мешкали Вацлав Хованець, що довший час був станиславівським бургомістром, його брат Тадеуш – власник друкарні, та заможний лікар і голова «Просвіти» Володимир Янович.

Чотири плюс

Четверту висотку спорудили перед Першою світовою вій­ною. 1 травня 1914 року на вулиці Собеського (Січових Стрільців, 12) відкрив двері новозбудований комплекс «Австрія» (4). Там був готель, кав’ярня, ресторан і кінотеатр.

Автором проєкту вже традиційно виступив Фредерик Януш. Власником кам’яниці був не якісь там звичайний багатій, а греко-католицька капітула, що два роки перед тим придбала земельну ділянку з невеликим старим готелем. Схоже, святі отці йшли в ногу з часом і надавали перевагу модним архітектурним тенденціям.

Будинок мав два фасади: вужчий, що виходив на вулицю Собеського, і довший – на Липову. Вздовж останнього тягнулась потужна колонада, яку священникам і в голову не приходило засклити чи перетворити на літнє кафе.

Та якщо чесно, «Австрія» мала чотири поверхи й мансардне приміщення з боку вужчого фасаду. Втім, мансарда була настільки великою, що тягнула на повноцінний поверх.

Годинникова вежа на даху додавала споруді легкості. У 1990-х, коли готель вже давно називався «Дністром», вона згоріла. Подальшу історію з немилосердною реконструкцією пам’ятки нині знає, напевно, кожен із тих, кому небайдужа архітектура Франківська. Наразі власники «Дністра» досі обіцяють звільнити колонаду, а готель тепер має… вже й невідомо скільки поверхів.

Будинок із зручностями

Ще одну підказку Михайло Головатий дав у своїй книзі «200 вулиць Івано-Франківська». У розділі про вулицю Гаркуші читаємо таке: «Будинок № 1, зведений 1929 р. для державних службовців (5). Це перший п’ятиповерховий будинок, поставлений за Польщі, і п’ятий в історії міста».

Поштівок з його видом нема, натомість є фотографія, зроблена у 1930 році під час похорону адвоката й політика Левка Бачинського. Жалобна процесія як раз проходить попри нього, повертаючи з Грюнвальдської на Романовського (Гаркуші). І хоч будинок новесенький, бо його здали лише минулого року, ліпнина між другим і третім поверхами вже «плаче» чорними підтьоками.

Читайте також: Легенди Станиславова. Переодягальня на пероні

Але всередині кам’яниця була обладнана за останнім словом техніки, навіть мала централізоване водопостачання, яке з’явиться у більшості міських осель лише після Другої світової війни.

У 2014 році у цій п’яти­повер­хівці відбулись моторошні події. В одній з квартир на першому поверсі, з боку вулиці Гаркуші, працював стоматологічний кабінет. Його власник, Ігор Вуйців, любив посидіти за пляшечкою у компанії друзів після напруженого трудового дня. Якось він приревнував колегу до своєї дівчини, вбив, розчленував і заховав на сусідній будові. Через місяць чергова пиятика, напад ревнощів і ще один розчленований труп. Убивця отримав довічне ув’язнення та прізвисько «стоматолог-різник».

Далі буде.

Автор: Іван Бондарев

У статті використані поштівки з колекцій Зеновія Жеребецького, Олега Гречаника та фото з родинного архіву Наталії Доскалюк

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні