Газета Люди Фото

Електромлин над скелями. Як у Косові чоловік з річкою співпрацює (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Косівчанин Іван Григорчук біля своє хати на річці Рибниці сам розробив і поставив невеличку гідроелектростанцію. Каже, мріяв про це 25 років, а втілив в життя лише п’ять років тому. Його ГЕС – аналог колеса водяного млина з дерев’яними лопатями, що обертаються у нестримному потоці.

Той млин і світло дає, і туристів приваблює, і річці не шкодить, пише Репортер. Косові

Вічна енергія

Іван Григорчук мешкає на околиці Косова. Його будинок стоїть попри трасу на Верховину, а з іншого боку біжить стрімка й примхлива Рибниця. Далі починаються гори.

Над річкою тераса, а над нею височіє дивна залізна конструкція з великим дерев’яним колесом. Це і є той млин, який Григорчук зробив у 2015 році. А ідею виношував дуже давно.

«Я роками виходив усе зранку й дивився на ту воду, як вона тече, – розказує чоловік. Думав, то ж вічна енергія! Потім, після повені 2008 року, побудував оцей мур, а там вже й наблизився до мрії».

Мур врятував його і під час цьогорічної повені, бо вода вже підступала до хати. Щоправда, одну стіну потік таки зніс. А млин підняли настільки високо, як лиш могли, і так врятували.

Читайте також: Шаховий Миколай. У Косові Володимир Хлопков навчає дітей “грі мужніх людей” (ФОТО)

«Усе, що ви тут бачите, – все своїми руками, – говорить пан Іван. – Усе з голови. Кажу, вам, ніде такого не бачив. Обертове колесо з лопатями, кріплення – ці зубці вручну вирізав, колесо сам центрував. Лиш ремені мені спеціальні під креслення робили».

Рік робив, а потім ще переробляв, бо поставив один генератор, а він не підійшов, бо був завеликий. «То їхав спеціально у Він­ницю на завод, і там мені зробили інший – вітровий генератор переробили на воду, бо то їм теж було цікаво, – посміхається Григорчук. – Перший раз як це все запустив, то дуже радів. Зразу напряму включив дриль і верчу… Як п’ять років усе запрацювало, так і досі працює».

Показує, що до повені тут був канал, який йшов під муром, а зараз вода вимила його під протилежний берег.

Читайте: Допомога дзвенить. “Гуцульські волонтери” збирають монети у Слоїк добра (ФОТО)

«А так вода йшла по цьому каналу й на колесо, – пояснює пан Іван. – Крутило добре, бо маю тут лампочку, то вмикав і освітлював подвір’я. Ще краще, як від такої елект­рики. Чим більший оберт, то більше дає кіловат. Це колесо робило 300-450 обертів за хвилину».

Ще пригадує, коли три роки тому сильний вітер пообривав проводи, то ніде світла не було два дні, а в нього світило. Просто опустив млин на воду – і є електрика. Потужність його станції невелика – до 4 кВт.

Знайшли через телебачення

Млин обійшовся чоловікові до 2000 доларів. Найбільше заплатив за генератор – 900. Каже, воно б давно окупилося, якби підключив до системи, але не дають дозволу. Зібрав цілу папку документів, але все одно не дозволяють – треба ліцензію. Косові

«Я ж тут не нафту качаю! – обурюється чоловік. – Кажуть, ви хочете заробити. Та яке заробити – 4,5 кіловата? Робив його для себе. Запускаєш і воно дає світло. Ставиш лічильник, мотає від 700 до 1000 кіловат. Чим більше води, тим більша потужність. Аби списували те, що намотало, а решту я доплачу. Не хочуть».

Цікаво, що Григорчуковим млином цікавляться й інші ґазди. От, минулого року зробили такий самий, але менший, у селі Озерце Галицького району.

До теми: Одне «Вікно», троє мешканців і нуль криниць. Як на Прикарпатті живе село Озерце (ФОТО)

«Через телебачення мене знайшли, – посміхається чоловік. – Знайшов голова сільради. Три рази сюди приїздили, дивилися. За два місяці їм те зробив. Лиш там води дуже мало, але крутить. Тої електрики вистачає, аби освітлити відпочинкову територію навколо озера. Ще дзвонили з Микуличина, з Космача цікавились».

Григорчукова мікроГЕС – екологічна, шкоди ріці не несе. Там внизу лише дерево, залізо води не торкається.

Гостей не бракує

Все, що є на обійсті, Григорчук зробив власноруч. Будиночки для гостей, альтанки.

Біля батька стають до роботи обидва сини. Пан Іван розказує, що його з братом також змалку до роботи привчали. Батько був бригадиром, то влітку брав на будову й синів, аби підробляли.

За фахом пан Іван – токар по металу, ще у нього за плечима служба в Афганістані, був там у 1980 році. Був поранений, граната розірвалася десь за метр від нього, один осколок і досі в нозі. Бачив там всяке, а коли повернувся, то одразу в роботу, бо так легше.

Ще родина понад 20 років займається виготовленням щіток для фарбування. Виробляють їх з 30 видів – від маленького тоненького пензлика до широких щіток.

Усе вдома складають з дружиною та синами. Чешуть шерсть, стрижуть, розставляють, складають, склеюють, скріплюють. Продають по всій Україні – таке собі сімейне виробництво.

Веде у майстерню, показує робочу зону. Найкраще місце у дружини – з її стола неймовірно натхненний краєвид на гори, ріку, скелі.

«Ми трохи то робимо, трохи то, – посміхається чоловік. – І відпочивати встигаємо. Гостей маємо з усієї України. Вони люблять наше вино, яке самі робимо. Ходіть покажу, як воно булькає».

З майстерні веде в інше приміщення. Тут тепліше, пахне вином, від запаху вина можна й захмеліти.

Виноград Григорчуки закуповують місцевий – з Косівського району. Самотужки чавлять, а далі настоюють у дубових бочках. Одного року навіть збирали у себе дегустаторів зі Львова.

За словами Григорчука, у Косові він одним із перших 13 років тому зайнявся зеленим туризмом. Каже, багато його відмовляли, мовляв, даремно затіяв, бо ніхто не приїде. Але потім почали розпитувати, чому біля хати так багато машин…

Його садиба називається «Скала», бо стоїть біля скель. І місцина теж називається – Скала, здавна, ще за Польщі. Сюди приходять купатися і місцеві, і туристи. Щороку святять воду на Водохреща.

«Робимо хрест, і цілий день люди купаються, – розказує Григорчук. – А я купаюся цілий рік. Під скелями так деколи вимиває, що є глибина до п’яти метрів. Стрибають он з тої гори. Трохи нижче – водоспад Гук. Там такий масаж робиться!».

Ще показує поруч міст, який зробив для сусідів. Він механічний – піднімається й опускається, коли треба. Ним люди ходять на пляж. Косові

Говорить, що влітку деколи стати нема де. Лиш сміття потім лишають багато, то щодня з синами ходить прибирати. І смітники поставили для роздільного сортування – не помагає.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні