Газета Люди

Дев’ять тез про піст від отця Івана Рибарука

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Вже через два тижні, а саме 15 березня, починається Великий піст. Триватиме він 48 днів до Великодня, який цьогоріч припадає на 2 травня. Вважається, що саме в цей період можна вилікувати тіло й очистити душу. Багато хто кидає курити, вживати алкоголь, не їсть м’яса чи молочного. Чи до цього зводиться значення посту?

Оскільки отця Івана Рибарука із Криворівні можна віднести до священників так званої нової формації – за активність, прогресивність та відкритість, тож «Репортер» попросив його розтлумачити, а що ж таке піст. Далі – його пряма мова.

Ісус Христос сам постив. Піст для християн є важливий тим, що він показав власний приклад. Крім того Ісус казав, що постом і молитвою виводиться рід лукавий.

Тобто, коли людина постить, вона веде таку духовну боротьбу і зло може відпадати від людини у часі посту. Чому? Бо під час посту людина обмежує свої бажання, своє тілесне і те, що не є суттєвим для її духовного життя. Але пам’ятаймо, що їжа до Бога не наближає і не віддаляє. Тобто боротьба зі злом, яка проводиться під час посту – це ще не наближення до Бога, а підготовка до того, аби він міг до нас прийти. Тому піст обов’язково поєднується із покаянням. Пам’ятаймо проповіді Ісуса Христа і Івана Хрестителя: «Покайтеся – Царство Боже наблизилось».

Покаяння – це кардинальна переміна мислення, а не просто визнання своїх гріхів. Коли ми кардинально міняємо мислення, ми перестаємо жити своїм розумом, а починаємо жити розумом Христа. І Господь тоді через нас діє.

Читайте: Допомога з шафи. Де у Франківську можна здати або отримати одяг та інші речі

Піст – нагода увійти у внутрішнє життя. Чому під час посту не рекомендується веселощів і забав? Бо в тому стані дуже тяжко пізнавати себе, ближніх. Чути себе й інших. Коли людина розважається – вона далека від себе, бо живе зовнішнім життям. А власне через піст є нагода увійти у це внутрішнє життя. Царство Боже перебуває усередині нас і зав­дання посту – якраз входження у себе.

Піст – це час убити у собі москаля. Час посту – це триєдність духу, душі і тіла. Тому скажімо, чи можна співати в піст? Можна, але що співати, які пісні? Народні пісні, наші думи, пісні притчі, колискові. Чому ні? Церковні співи, многаліття комусь чому би не заспівати. Але не попсу і не московщину. Я кажу людям – головне на піст убити в собі москаля. Аби все чуже, що є, відійшло від нас. Наприклад, та пиятика – це спадок Росії. І ми ці речі повинні чітко розуміти.

Піст – це час тренінгу. На піст кидають курити, вживати алкоголь, хоч потім починають. Це справа кожної людини і кожне тренування – воно корисне. Людина покидає, потім знову починає, покидає – знову починає. А в якийсь момент візьме та й кине нарешті. Хай попробує. Хай побореться з собою трішки.

Звичайно краще, аби людина вже увійшла й відчула смак того тверезого життя від будь-яких залежностей.

Піст – це час звільнення. Від того всього, що нас обтяжує, чим ми себе обклали. Як каже апостол: «Все можна, але не все на користь».

Людина – дитина Божа, а Бог усе віддав своїм дітям у спадок. Але після гріхопадіння не все в цьому світі стало для нас корисним. Багато з’явилося того, що для нас є шкідливим, навіть смертоносним.

Читайте:  Кислота, ніж, терпіння. Як франківські музейники рятують архіви УПА (ФОТО)

Піст – це час мудріння. Звичайно, коли людина обпилася чи об’їлася, що вона, книжку прочитає? Чи подумає на п’яну голову, чи нехай не на п’яну, а на голову збудоражену, емоційно заведену?

А коли людина все-таки себе обмежує… От, в мене колись була така думка, чому у світі більшість людей, які чогось досягли у науці чи в мистецтві – це північні люди. Це Скандинавія, Британія, Шотландія, Ірландія. Тому, що це люди, які живуть в аскезії ціле життя. У них у морі скупатися нема коли, бо воно там постійно холодне. Бо людина постійно працює, вона не просто живе, вона бореться за життя. Боротьба – це перетворення поганого на добре, темного – на світле. Ті люди, які жили у парниках, під маминим і татовим крилом – вони ще ні на що не здатні. Чому зараз молоді так багато стає на цей недобрий шлях?

Піст – це потреба та практика. Є таке грецьке слово – праксис. Це практика аскетизму. Аскетизм – це роблення, діяння, а не просто обмеження. Людське тіло освячується тільки аскезою, тобто обмеженням, а не вседозволеністю. Як спортсмен стає спортсменом? Він сідає на дієти, мучить себе у тому залі. І письменник себе мучить – не їсть, сидить і пише, вчиться. Науковець у тій лабораторії дихає хімією. Балерина висушує себе до голочки. Насправді всі досягнення – це аскетизм.

Читайте також: Картини з мармуру і смальти. У Франківську Олег Дунаєвський робить мозаїку, як в Італії (ФОТО)

Така проекція і з духовністю. Як люди стають святими? Вони мають служити Богові. Хтось у пустелі, хтось серед хворих, хтось у молитві й соціальному служінню. Час посту – це не тільки обмеження себе в розкошах і набутках, а й згадати про немічного, відвідати хворого і помолитися за нього. Урвати кусок грошей від себе, аби не протранжирити у ресторані, але дати справді тому, хто цього потребує. Відмовитися від надмірних покупок, аби вкласти там, де справді необхідно.

Піст не потребує підготовки. А що треба для того, аби прийняти душ? Почати читати книжку? Зробити гімнастику? Відмовитися від кави чи навпаки її собі зробити. Треба просто робити і все.

Христом треба жити. Коли ми цим живемо – воно все вирішується. Якщо час від часу згадуємо про Бога, то, звичайно, це буде проблематично.

Головне тримати серце і душу в мирі. Не кидатися в бій з головою, аби не втопитися і не вдаритися об скелю. Все треба робити в міру своїх сил і розраховувати на всю дорогу.

Піст – це не досягнення. В піст треба мирно входити і мирно виходити. Колись Іоанн Богослов казав: «Говорити про Бога добра справа, але ще краще очищати себе для нього».

Коли людина постить і багато про це говорить – воно непогано, але через деякий час вона взагалі перестане постити, бо виснажить себе на розказування. Тому піст має бути захований. Він має бути радістю, у світлому одязі.

До речі, чому монахи носять чорне? Бо на чорному бруд дуже добре видно, як і на білому. А не тому, що це смуток чи покаяння.

Нам треба позбутися почуття вини. Диявол хоче, аби ми почувалися винними, а тоді ми ніколи не будемо вільними. Час посту має бути час подяки Ісусові за те, що він звершив наше спасіння. Піст – це наше долучення до цього спасіння.

Всі ці правила Церкви – вони є корисними і їх треба дотримуватися в силу своїх можливостей. Без фанатизму, без гордині, без зневаги до тих людей, які не постять чи роблять це інакше.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні