Будь-який колекціонер підтвердить, що найбільше станиславівських поштівок – з видами Сапіжинської (Незалежності). Та майже всі вони презентують її початкову частину – так звану лінію А-Б, що тягнулась від пасажу Ґартенбергів до перехрестя з Шашкевича. А далі починається якась «мертва зона», яку фотографи й видавці листівок обходили стороною. Як же виглядала кінцева частина найпопулярнішої вулиці Франківська?
Є одна унікальна поштівка, якої не має жоден з місцевих філокартистів. Колись нею володів краєзнавець Петро Арсенич. Він дозволив Михайлу Головатому зробити копію. Надворі стояли вісімдесяті, сканерів-принтерів ще не було, тож пан Михайло приніс поштівку на «Промприлад», де тоді працював, і попросив колегуінженера Богдана Кудлака сфотографувати її.
Пройшли роки, оригінал кудись подівся, але фотографія поштівки збереглась (№ 1). На ній видно непарний бік стометрівки після перехрестя з Шашкевича. Усі три будинки збереглись і донині. Хатинка, що посередині, наприкінці ХІХ століття належала Гансу Філіпу. У 1890-му тут ще була вільна площа, а перепис 1910-го вже зафіксував мурований будинок. За радянщини тут містилась крамниця «Союздрук», де збирались місцеві філателісти. Сьогодні будівля має № 25, пережила капремонт, нині там ювелірна крамниця «Камея». До речі, це єдиний одноповерховий будинок, що зберігся на стометрівці.
Все, поштівок звідси більше нема, тож далі – тільки фото. На світлині № 2 домінує добротна австрійська триповерхівка. У 1910 році вона належала заможному єврею Максу Ебнеру. Будинок традиційно використовувався як чиншовий, тобто власник здавав помешкання квартирантам. Через центрове розташування житло вважалось елітним. Мемуарист Тадеуш Ольшанський згадує, що у міжвоєнний період там жила досить крута і грошовита компанія: його тато – популярний польський лікар, віце-директор банку єврей Вайсберг та родина одного з керівників «Маслосоюзу», українця Василика. Будинок досі стоїть, внизу працює книгарня «Школярик». Саме фото зроблено у травні 1939-го – головною вулицею Станиславова суне урочиста хода. Це поляки святкують двадцяту річницю визволення міста від вояків ЗУНР.
До теми: Легенди Станиславова. Пивна стометрівка
Якщо уважно придивитись, то праворуч від триповерхівки видно хатинку, якої вже нема. А детальніше вона є на світлині № 3, яку на початку 1990-х зробив архітектор Зеновій Соколовс ький. Будівля мала № 31, споруджена у ХІХ столітті – типовий зразок периферійної архітектури Станиславова. Так, саме периферійної, адже 150 років тому кінець стометрівки вважався недалекою околицею. В останні роки свого існування будинок використовувався як невеличкий офісний центр, де мирно уживались крамниця з парфумами і колготами та контора фірми «Турист». В епоху будівельного буму шансів вціліти у хатинки не було. Її знесли в середині 2000-х, коли будували центр «Є».
Наступні три будинки теж зведені за Австрії, але й нині міцно стоять, формуючи старовинне обличчя кварталу. У всій красі вони представлені на фото з колекції Петра Арсенича (№ 4). Це урочистості з нагоди Зелених свят 27 травня 1923 року. Скоріш за все, колона, де багато польських скаутів, рухається в бік християнського цвинтаря, бо там відбудеться служба Божа. Але нас цікавить задній план. Одразу за будинком № 37 починається високий дерев’яний паркан із брамою. Він огороджував чиюсь ділянку, яку тримали під забудову. Забігаючи наперед, зауважимо, що чекала вона довго – пережила Польщу, перших совітів і німецьку окупацію.
Що ж там врешті-решт збудували? Це видно на фото № 5. На початку 1980-х фотограф Любомир Стасів зняв з балкону своїх знайомих панораму вулиці Радянської. З правого боку стоїть чотириповерхівка, яку спорудили у шістдесятих (Незалежності, 39). Але це не банальна хрущовка, які тисячами «шльопали» за типовими проектами від Калінінграда до Владивостока. У шістдесятих роках креслення виготовив архітектор Володимир Лукомський, автор і співавтор таких проектів як телефоннотелеграфна станція, технікуми торгівлі й фізкультури, аеропорт, пансіонат «Гуцульщина» і пішохідний міст у Яремче, а також багатьох інших споруд. Будинок вийшов настільки вдалим, що дехто вважає, ніби його спорудили за Польщі у стилі конструктивізму. За останні чверть століття будинок суттєво «полисів» – зникли виноградні лози, які густо вкривали фасад і придавали споруді певного шарму.
Завершує стометрівку польська кам’яниця, що стоїть на розі Незалежності й Вагилевича. Її історія заслуговує окремої статті. Скажімо лише, що будинок спорудили у 1939 році для лікаря Осипа Гробельного, а сьогодні там живе його далекий родич – письменник Тарас Прохасько.
У дев’яностих піцерії там ще не було, перший поверх займали майстерня «Ремонт парасольок» і мінімаркет «Калина» (№ 6). Це був чи не єдиний магазин у центрі, що працював цілодобово, тому – дуже популярний у тих, хто не догуляв.
Поки що це все. Про парний бік вулиці поговоримо наступного разу.
У статті використані фото з колекцій Петра Арсенича, Зеновія Жеребецького, Любомира Стасіва, Богдана Кудлака
