Ой ти ґаздо, ти ґаздочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходит,
Нічо в хаті не пошкодит.
Лиш наїсться тай нап’ється,
Тай додому повернеться…
Гуцульське село Космач – чи не найбільше село в Європі. Славиться воно не тільки своєю вишивкою, ткацтвом, писанкарством, але й гостинністю, а також традиційною «Меланкою». Щоб подивитися на це феєричне театралізоване дійство, до Космача з’їжджаються туристи, фольклористи, фотографи і журналісти з Франції, Росії, Польщі та, звичайно, з усіх куточків України…
«Меланка» не залишить без уваги нікого – пустотливі «чортенята» чи інші непосидючі персонажі неодмінно обмалюють вас помадою, обмастять лаком для нігтів чи навіть відлупцюють сумкою… У жодному разі не займайте «Козу», яка може облити молоком з пляшки. Однак такі жарти і є своєрідною родзинкою дійства, адже перехожі та господарі з задоволенням спостерігають за такими баталіями і сміються так, що аж за животи хапаються.
Згідно з давніми переказами, Меланка – вродлива дівчина, яка перебуває у світі мертвих, оскільки їй немає сенсу жити в людському світі. Та одного дня взимку Меланка таки прокинулася і вирішила навідатися в гості до людей. Вони їй щиро зраділи, однак потойбічні сили забили на сполох – помітили зникнення красуні. Щоб посланці з потойбічного світу не знайшли Меланку, люди зробили маски з обличчям цієї дівчини. Це б мало відволікти шукачів і дозволити Меланці довше побути серед живих. Так і сталося – за цей час красуня закохалася у парубка Василя, з яким і одружилася. Відтоді наші предки щороку відтворювали такий обряд, збереглася хороша традиція і до наших часів.
Наша мандрівка Космачем розпочалася о 9 годині ранку. Як пояснив сільський війт Дмитро Пожоджук, «Меланка» збирається дуже раненько, щоб встигнути обійти всіх, хто бажає її впустити. Окрім того, мешканці Космача дуже гостинні, а тому вважають своїм обов’язком почастувати гурт щедрівників, що також бере чимало часу.
Під’їжджаючи до центру села, ми підвезли «Смерть». У Василя Киселийчука збиралася центральна «Меланка». На подвір’ї уже бешкетували «Князь» і «Княгиня» (наречений і наречена), а декілька юних «чортенят» брязкали своїми дзвіночками та саморобними «калаталками». Головними, традиційними персонажами космацької «Меланки» є: Князь та Княгиня, Дідо і Баба, Батько й Мама, Ведмідь, Смерть, Чорти, Гуцул, Циган і Циганка, Турок, Пан і Пані, Жид і Жидівка, Лікар, Солдат і Поліціянт. Звичайно, цими героями склад учасників не обмежується. Наприклад, цьогоріч до Космача зі своїм візитом приїхали поважні «VIP-персони» – «Юлія Тимошенко», «Володимир Путін», «Брєжнєв»… За дисципліною та порядком у селі слідкував переодягнений «Беркут». Вони не йшли за «Меланкою», а ходили окремо центральною дорогою або ж оглядали околиці на машині.
«Хлопці, щедра!» – командує Василь Кіщук, організатор цьогорічної космацької «Меланки». Таку людину тут ще називають «депутатом» або «березою». Доручають цю важливу місію не кожному – чоловік повинен бути серйозним, відповідальним, та й меланкувати не один рік. «Береза» попередньо ходить по домівках тих людей, які постійно беруть участь у «Меланці» і запрошує їх продовжити традицію, а також залучає нових осіб, які мають бажання випробувати свій талант. Є у «депутата» і заступник, який виконуватиме його обов’язки наступного року.
Василеві Кіщуку досвіду не позичати – за 15 років участі в «Меланці» він устиг перебратися чи не за всіх традиційних героїв – перевтілювався в «Діда», «Бабу», «Цигана», «Циганку», «чорта» і навіть нареченого:
«Маски готують самі учасники, інколи позичають один в одного. Особисто я купую ґумову маску, а потім вже з нею фантазую досхочу: клею, малюю, шию… Все залежить від персонажа, якого потрібно відтворити», – ділиться досвідом Василь Кіщук.
Маски, які люди виготовляють своїми руками, мають насамперед мистецьку, історичну вартість, бо відображають тих героїв, які є характерними для України. Торік Микола Шаперт, космацький умілець, давав майстер-класи з виготовлення традиційних космацьких масок у Національному музеї імені Івана Гончара.
«Цікаво, що в «Меланку» масово почала йти молодь, особливо старшого шкільного віку, – зауважує сільський голова Дмитро Пожоджук. – Вона принесла з собою фабричні маски. Свою розважальну роль такі маски відіграють, але з етнічного боку деякі такі персонажі не характерні для українців».
Гурти «Меланок» є у всіх тридцяти двох присілках Космача, але центральна «Меланка» – найбільша. Цього року участь у ній взяло понад сорок осіб. Однак у давнину їх кількість могла становити навіть від восьмидесяти до ста осіб. За словами Василя Кіщука, останній раз таку велику кількість героїв він бачив років одинадцять тому.
З хати господаря «Меланка» розпочинає свою ходу гуцульським селом. Цікаво, що «чорти», які є у перебранцях, виконують певну роль. Окрім збитків, вони повинні бігати попереду і питатися у господарів, до яких хатів можна йти щедрувати, де їх приймуть. Тоді «Меланка» вступає туди, де її чекають. Слід зазначити, що для космацьких гуцулів «Меланка» – велике свято. Вони виходять на вулиці з малечею і спостерігають за веселими персонажами.
«Меланку», як і в багатьох селах, не запрошують до хати, а частують надворі. Колись, як пояснює Василь Кіщук, гурти також запрошували у дім. Однак, через надмірне бешкети, ґазди вирішили частувати «Меланку» на подвір’ї. Для цього ґазди попередньо виносять стіл з усілякими домашніми стравами: (картопля, холодець, борщ, голубці, оселедець, канапки, ковбаса, картопляники, салати і, звичайно, сало). Старшим щедрівникам пропонують горілку або лікери, виготовлені за власними рецептами.
За цей час, поки увага господарів зосереджена на гостині чи слуханні щедрівки, малі «чортенята» починають бешкетувати на подвір’ї. Вони витягують сани, вози і хутенько переховують їх у інше місце чи відвозять неподалік. Частенько господарі можуть віднайти згубу…на даху. Так-так, це одне з облюбованих «чортами» місце. «Щезники» можуть засунути у комин нитку… Господарі вже навчені – після Меланії, якщо неможливо затопити в печі, потрібно перевірити димар…
Однак «Меланка» «Меланкою», але з порядком тут суворо. У вас у будь-який час можуть попросити документи, а то й навіть настрашити пістолетом. «Міліціонер» відповідає за дисципліну в гурті, слідкує, щоб «чортенята» не дуже докучали людям. Не оминула контрольна перевірка і мене.
– Ваші документи!
– А що мені за те буде, якщо я їх не маю? – сміюся.
Однак налякати штрафом чи тюрмою «Міліціянт» не встиг, побачив іншу жертву. Особливого колориту надавали космацькій «Меланці» такі незвичні персонажі, як секс-інструктор та його помічниця, блондинка з червоними губами і короткою спідницею. Це вони пропонували господарям хат свої послуги і веселили перехожих.
…Ще довго в селі було чути звуки бубна, баяна, скрипки та сопілки. «Меланка» ходила зі своїми щедрівками та віншуваннями до самого вечора. Нашу редакцію разом з фотографами з Києва та Москви гостинні ґазди запросили до хати і почастували смачнющим борщем. Господиня розказувала про традиційну космацьку вишивку, але що на словах? Її рушники ми побачили своїми очима – гарні й ніжні, як сама жінка. Насамкінець нам заспівали автентичну космацьку щедрівку про Меланочку, яку за цілий день я вже встигла вивчити напам’ять:
Василь оре, та й не дуже,
За Меланков тужит дуже,
Васильчику-чичирчику,
Посію тя в городчику…
Оксана Романенчук
Коломийські Вісти
Comments are closed.