Як в Україні планують очищувати владу, чиї гріхи пробачать, а кого взагалі не чіпатимуть

Олег і Тимофій – 21-річні хлопці. Жоден не служив у армії. Раніше відкупилися. Але прийшов час, коли юнаки добровільно кинулись у вир війни.

У Донецьку далі стріляють. Одне тішить – уже не по житлових районах. Під обстрілами зараз аеропорт. Центром Донецька, як і раніше, їздять танки. Але безлюдне місто оживає.

Вони формують списки поранених. Створили групу на Facebook. Співпрацюють з людьми, які можуть допомогти. І вже третій місяць рятують військових Прикарпаття. При цьому гроші не збирають.

Святкувати чи ні, коли в країні війна, кожен вирішує сам. І совість, кажуть, буває чистою лише в тих, хто нею не користується. А ще кажуть — усе повертається. Завжди

Свого часу він пройшов весь Майдан, а потім одразу пішов добровольцем у нині вже добре відомий батальйон «Айдар». Та навіть після всього пережитого Шкутяк не дає собі перепочинку. У цій розмові — про уроки війни та плани на вибори.

Батальйон «Івано-Франківськ» повернувся додому не весь – через розстріляний «зелений» коридор, російський полон і чеченські блокпости.

Чаплинська вже п’ять місяців проводить психологічні тренінги для переселенців, які живуть у франківському готелі «Бандерштадт». І чи не найкраще знає про них, їхні проблеми та конфлікти.

Саме так назвала нашумівший Парад полонених у Донецьку громадський діяч, заступник керівника донецької «Просвіти» Марія Олійник. Вона бачила все на власні очі та поділилася враженнями з «Репортером».

Гарячі дискусії навколо 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття» тривають уже тиждень – з того часу як підрозділ повернувся додому з Донбасу. Думки багатьох людей з цього приводу неоднозначні. Хтось називає їх дезертирами, інші – героями.

Хоча Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка та інші визволені міста і ввійшли в мирне русло життя, але, вдивляючись в обличчя людей, бачиш напругу. Ще не один місяць мине, аби люди не сіпалися від сторонніх звуків і людей у військовій формі.

«Потребує допомоги… Зараз перебуває в госпіталі… Хто може…» – і реквізити банківської картки. Схожих повідомлень нині не злічити. Народ скидається грошима на бронежилети й тепловізори, на лікування поранених, допомогу біженцям, підтримку сімей загиблих. І уже увійшло в практику, що часто ці кошти просто перераховують на банківські карточки волонтерів чи рідних. Та мало хто задумується, що за законом частину їх треба буде віддати державі – у вигляді податків.

Союз Комітетів солдатських матерів Росії заявляє, що російських солдат під примусом відправляють воювати в Україну. Про це повідомляє Укрінформ, посилаючись на слова голови спілки Комітетів солдатських матерів Росії Валентина Мельникова.

Закони кажуть, що всі наші солдати, які брали чи беруть участь в АТО, та їхні сім’ї мають право на цілу купу доволі суттєвих соціальних пільг. І про це при кожній можливості гордо нагадують ті, хто сидить у найвищих владних кріслах. Але на практиці — простій сім’ї простого військового отримати обіцяну допомогу практично неможливо.

Машина «вмерла». До місця дислокації прикарпатського 5-го батальйону лишилося з 15 км. Довелося викликати хлопців, аби притягнули до себе і наш транспорт, і волонтерів ВПО «Коломия-центр», і фотокореспондента «Репортера». Хоча настрої населення до українських військових позитивні, але ж кордон – якихось 4-5 км. Кожна «подорож» небезпечна. Днями бійці батальйону потрапили в засідку. Техніка пошкоджена. Але більша трагедія, коли гинуть люди…