«Раз йду у їдальню, а звідти строєм виходять хлопці і тут біля мене взводний подав команду: «Рівняння на маму», – сміється жінка. – Це було так приємно, аж розплакалась».

У конкурсі взяли участь понад 100 вчителів із 45 міст.

Того дня музика лунала чи не в кожному провулку, під’їзді, дворику і навіть у тролейбусі.

Попереду – літні канікули. І більшість батьків задаються питанням, куди відправити своє чадо, аби воно відпочило та ще й розуму набралося. У когось є безпрограшний варіант – бабуся в селі. Але так щастить не всім, отож шукаємо варіанти.

Подружжя з Прикарпаття побувало у Папи Франциска в Римі. У подарунок привезли йому гуцульський кептар і крисаню. Папа на привітання відповів українською…

Влада перелякалась, військо привели у підвищену готовність, на вулицях з’явились кінні патрулі, але страйк протікав мирно. Усі будови завмерли, а робітники, близько 800 людей, збирались на мітинги на заміських галявинах.

Словосполучення «старий Станиславів» у багатьох асоціюється з містом кінця ХІХ – початку ХХ століть, коли з’явились численні поштівки. Але наше місто у давнину можна побачити не лише на фото.

“Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій невпинно набувають цифрової форми. Безсмертної, невразливої для часу, міфів, афер та мандрів зрадливої пам’яті”, – пише Єшкілєв.

Найпоширеніший варіант – це коли двори зонують на рекреаційну та проїзну частини. До прикладу, внутрішній двір закритий і призначений для розваг і спорту, а паркінг розташований ззовні житлового комплексу

Загалом у “Домі Сірка” нині понад 200 собак. Якщо протягнути до них руку, то одразу туляться, щоб їх погладили…

“Я служив по мобілізації, тож відчув різницю. Інакше не кликав би побратимів. Є багато плюсів”.

Франківська історична архітектура милує око до тих пір, поки не сиплеться. Адже балкони, карнизи, загалом фасади будинків у центрі міста вже давно далеко не в найкращому стані.

Франківська пенсіонерка Наталія Овсяннікова живе у будинку № 21 на Шевченка. Тут вона народилася у 1955 році, тут пройшло її дитинство. Працювала в Києві, нині повернулась у родове гніздо. Яке переживає не найкращі часи…

Кров потрібна завжди. Та наскільки великою є потреба, як її здають, і що дратує донорів найбільше?

«Я чотири роки воюю, я частина бригади, частина цієї війни, я знаю про що співаю», – каже Гліб Бабич.