Місцевий дяк просвітив бідолаху-кур’єра, що загадкове бл. на посилці означає не «блатний» (як і не «блакитний»), а «блаженний».

У цій теперішній українській залізниці попросту якісь ідіоти – думаю я, дивлячись на прикінцеворічні завали з квитками, бронюванням, касами, інтернетом.

Кожної миті з порожнечі може висунутися таємнича рука й накреслити на стіні щось пророче. Адже у фарра є ще одна особливість. Його можна втратити.

Юрій Андрухович: “В неї з Путіном єдиний лексикон. Обоє любили групу «Кіно». Слухали, чекали перемен. І от щастя – дочекалися!”

Холод є найкращим союзником тиранії. Охолодження – це шлях до покори і знелюднення, пише Прохасько.

Усі ці п’ятдесят років відчуваю себе рослиною, яка змушена виборювати життєвий простір для того, щоби не те, що думати про майбутнє свого виду, а попросту не зачахнути на самоті, пише Тарас Прохасько.

Зрештою, війна є одним з тих регулярних станів, в яких звично та зручно перебувати сущому. Ми народилися у війнах, ми в них і помремо.

Знову росіянин висловлюється про нас із вами у спосіб, м’яко кажучи, принизливий,  пише Юрій Андрухович у своїй черговій авторській колонці.

Битва за Львів є битвою двох головних міфів – польського і українського, пише Андрухович.

Те, що відбувається нині в Україні, ідеально описується через шлюб. І мова радше про хімічне весілля сірки і ртуті, пише Єшкілєв.

“…Значення адекватного офіцера у таких ситуаціях є набагато більшим, ніж моральні якості відважного вояка. А з офіцерами тактичного рангу у нас і тоді, і ще довго потім були і є проблеми”, – пише Прохасько.

Колективні форми самореалізації нині не актуальні. Сучасні люди схильні до створення суверенних світів, незалежних від волі керівників і суспільного стада.

Нині важко встановити достеменно, де закінчуються факти й починаються леґенди про всю ту взаємну шляхетність, пише Андрухович.

Коли мала дитина раптом прокидається і починає кликати маму або тата, а я можу в той момент взяти його на руки і заспокоїти, то думаю, що через якийсь час народ, до якого я належу, буде трохи щасливішим, пише Прохасько.

Гуцули (як і лемки та бойки) стали предметом інтересу фольклористів ще в австрійський період та мотивом творчості місцевих постромантичних художників.